Дієприкметник

люблячий, коханий, улюблений, пещений

погоджений, стрижений, записаний, письменний

оновлений, оновлюючий, зроблений, лежачий

вишитий,

Земля здригалась, чекаючи дощу.

Незабаром, швидко наближаючись, посунули важкі громаддя хмар.

Ударяючись об повалені паркани, вітер тоскно завивав.

Я ще ніколи не бачив стільки калини й оглядав прибиті морозом кетяги.

Цвіли соняшники, цвіла молода картопля, добре прополота.

Світ природи сповнений дивовижних барв, чудових звуків, досконалих рухів і форм.

Легенький вітерець, підхоплений силою вогню злітав догори та розходився навколо.

Польова дорога перетинала бруківку, обсаджену осокорами.

Від весняного грому сколихнулися налиті соком берези і верби.

Не спитавши броду, не лізь у воду.

Я чую пісню, в щасті співану.

Сидіти склавши руки.

Христя, почувши нестямний голос, підійшла до дверей.

На столі лежав зошит із зробленим домашнім завданням.

Ніхто не годен вищі барви вбити, даровані мені святим чуттям.

Оспівана в українських піснях материнська любов є основним мотивом збірки.

Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена.

Василь був почесним гостем на цьому пишному прийомі.

працьовитий, працюючий, опрацьований

існуючий, зніяковілий, змужнілий

виконувана, в’ялий, упорядкований,

пом’якшений, зм’якшений, м’який

дрібненький, здрібнілий, подрібнений

співаючі  хористи

засмаглі  діти

розв’язувані задачі

прохолодне літо

прохололий  сніданок

Душа, переповнена щастям, часто буває німа

Затуманилась весняна кіч, осяяна цвітом яблуні.

Омиті росами квітки розтулюють повіки.

Внизу виднілися затоплені молочним туманом міжгір’я.

З уявленням про красу тісно пов’язана гармонія.

Коло святкового столу заставленого усяким свяченим стояла Олеся.

Усе спить поморене денною працею усе набирається сили.

Припорошена порохом стерня умлівала від сонця.

Карпатські гори одягнені в смерекові ліси стоять у німій величі.

Завжди зі смаком одягнена вона справляла враження вихованої панночки.

Над Максимом нахилилося почервоніле від гніву й туга лице Тугара Вовка.

Затуманене легкими й прозорими хмарками над містом пливло сонце.

Потомлені далекою дорогою і літньою спекою коні ступали ліниво.

Вона любила холодні осінні ночі наповнені місячним сяйвом.

Довго чув я полонений сном солов’їну пісню за моїм вікном.

вируюче море

захоплююче оповідання

мандруючий сюжет

балакуча сусідка

перемігший у битві

Невеличка пасіка була обгороджена низьким тином.

Ми розмістилися на добре вимощеному возі свіжою травою.

Під насупленими волохатими бровами дідуся запали розумні сірі очі.

Корній, овіяний весняним вітром, тепер виношував новий задум.

Над усе любив Іван гори, ліси, зелені луки, пропахлі роменом.

Розбуджені громом, умиті дощами, хлібороби оглядали поля.

Нагріта за день весняним сонцем, чорнорілля дихала парою.

Ожила земля, скупана в молочних випарах ранкових туманів.

Нарівні з вікном тьмяно біліли припорошені пилом розквітлі акації.

Гарячі коні помахували головами, обтиканими виноградним листом,

(не)зачинені двері, (не)вивчений братом вірш

(не)посаджена тополя, (не)чуваний спокій

(не)перевірена робота, (не)политі мною квіти

(не)зорані восени поля, ще (не)прочитана книга