Дієприкметник

засмаглі діти

розв'язувані задачі

підготовлені хористи

прохололий сніданок

радісне хлоп'ятко

Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена.

Серпанками прикрита, слуха солов'я срібна ніч.

Десь, колись, в якійсь країні проживав поет нещасний.

Ніхто не годен вищі барви вбити, даровані мені святим чуттям.

Тебе у далеч владно закликає напоєна надіями пітьма.

Решетом воду не носять.

За одного битого двох небитих дають.

Добрий кожух, та не на мене шитий.

У ледачого руки не болять.

Шилом моря не нагрієш.

1

2

3

4

5

1

2

3

4

5

1

2

3

4

5

1

2

3

4

5

зніяковілий, змужнілий, існуючий

упорядкований, виконувана, в'ялий

пом'якшений, м'який, зм'якшений

працьовитий, працюючий, опрацьований

дрібненький, здрібнілий, подрібнений

зсунути, колоти

замкнути, знайти

полоти, здійснити

одягнути, замести

стрінути, посунути

плакучі верби

конкуруючі фірми

подорожуючі студенти

початкуючі художники

стоячі пасажири

бувші випускники

діюче законодавство

головуючий на зборах

відстаючий учень

ходяча енциклопедія

вируюче море

захоплююча повість

перемігший у конкурсі

балакуча сусідка

мандруючий сюжет

Омиті росами квітки розтулюють повіки.

Душа, переповнена щастям, часто буває німа.

Затуманилася весняна ніч, осяяна цвітом яблуні.

Унизу виднілися затоплені молочним туманом міжгір'я.

3 уявленням про красу тісно пов'язана гармонія.

Душа моя у кригу не закута, мов березнева гілка в заметіль.

Укрита садками балка ховалась у старому липовому лісі.

Мов спинився Дніпро, оточений передосінніми берегами.

Простяглася пухка чорна рілля, наповнена спокоєм і надією.

Благословенне життя, звеличене працею, осяяне любов'ю.

Синіють покриті вічним снігом високі гори.

Повитий ранковим туманом острів пливе в морі.

Пожовкле листя безшумно кружляє за вікном.

Застигли в мовчанні обважнілі від снігу сосни.

Залиті сонцем лани стояли в імлистій далині.

Я зачарований красою карпатських краєвидів.

Давні могили-кургани порозкидані серед степового роздолля.

Холодить розпашілі обличчя м'яка гірська прохолода.

На полонині пахло охолодженою за ніч землею.

Вечірнє повітря напоєне запахом скошених трав.

На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло.

Через вікно зазирнув клапоть неба, присипаний срібним пилом.

Під дубом зелененьким кінь утомлений стоїть.

За один рідний звук ладен буваєш заплатити роком життя.

Заспівали тяжкі краплини, спадаючи з листя й квіту на землю.

Усе спить поморене денною працею усе набирається сили.

Припорошена порохом стерня вмлівала від сонця.

Карпатські гори одягнені в смерекові ліси стоять у німій величі.

Вона любила холодні осінні ночі наповнені місячним сяйвом.

Довго чув я полонений сном солов'їну пісню за моїм вікном.

Коло великоднього столу заставленого усяким свяченим стояла Олеся.

Завжди зі смаком одягнена вона справляла враження вихованої панночки.

Над Максимом нахилилося почервоніле від гніву й туги лице Тугара Вовка.

Затуманене легкими й прозорими хмарками над містом пливло сонце.

Потомлені далекою дорогою й літньою спекою коні ступали ліниво.

Налякані страшним явищем природи птахи кружляли над своїми гніздами.

Іноді зайде до них з півдня високий степовик попечений сонцем.

Маленькою хмаринкою темніє над яром закинутий у степу хутірець.

Якимові ноги взуті в здорові чоботи глибоко поринали у свіжий сніг.

Позбавлений можливості говорити з людьми він у стократ сильніше переживав свою трагедію.

Перед очима ще жили картини навіяні піснею.

Обабіч стежки мерехтить самоцвітами вмита росою трава.

Співа трава ніким ще не зім'ята, і вабить таємницями.

Степ у цю пору весь, залитий сонцем і огорнутий думками.

Ткану зорями теплу хустину, ніч на тихе село одягла.

Ми розмістилися на добре вимощеному возі свіжою травою.

Невеличка Джерина пасіка була обгороджена низьким тином.

Над усе любив Іван гори, ліси, зелені луки, пропахлі роменом.

Нарівні з вікном тьмяно біліли припорошені пилом розквітлі акації.

Гарячі коні помахували головами, обтиканими виноградним листом.

Під насупленими волохатими бровами дідуся запали розумні сірі

очі.

Корній, овіяний весняним вітром, тепер виношував новий задум.

Розбуджені громом, умиті дощами, хлібороби оглядали поля.

Нагріта за день весняним сонцем, чорна рілля дихала парою.

Ожила земля, скупана в молочних випарах ранкових туманів.

Сад давно підготовлений до зими.

Хай буде все небачене побачено.

Могили самотньо в степу бовваніють!

Усе заворожено слухає мелодію літньої ночі.

Майже три роки викреслені з його життя.