Дієприкметниковий зворот.

Синіють покриті вічним снігом гори

Повитий ранковим туманом острів пливе в морі

Пожовкле листя безшумно кружляє за вікном

Залиті сонцем лани стояли в імлистій далині

На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло

Через вікно зазирнув клапоть неба, приспаний срібним пилом

Під дубом зелененьким кінь утомлений стоїть

Заспівали тяжкі краплини, спадаючи з листя на землю

Налякані страшним явищем природи птахи кружляли над своїми гніздами

Іноді зайде до них з півдня степовик попечений сонцем

Маленькою хмариною темніє над яром закутий у степу хутірець

Позбавлений можливості говорити з людьми він у стократ сильніше переживав свою трагедію

Перед очима ще жили картини навіяні степом

Обабіч стежки мерехтить самоцвітами вмита росою трава

Співа трава ніким ще не зім'ята, і вабить таємницями

Степ у цю пору весь, залитий сонцем і огорнутий думками

Добріє світ, народжений в любові. (Т. Коломієць)

Я хочу бачити світ розплющеними очима… (І. Драч)

Спорожнілий колос стоїть вищий за всіх. (Народна творчість)

Згаяного часу і конем не наздоженеш. (Народна творчість)

Чашка, подарована мамою мені не сподобалась.

Хліба, змиті дощем, яскраво зеленіли

На столі стояла, нещодавно відремонтована лампа.

Глибоко приховані спогади, бентежили Олену.

З'їджені вчора, помідори були привезені бабусею. 

 Машина, відремонтована вчора, знову не заводилась.

 На столі лежав, куплений вчора, телефон.

За горами, укритими лісом сумно співала, сопілка.

Рівно й спокійно дише натомлена з праці земля.

На випускний вечір до закинутої в полтавські степи школи не приїздили ні

Тичина ні Вишня.

Долинка вишита сонцем пускає їм в очі веселі сліпучі зайчики.

Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець.

Князеві Ярославу приписують також перше зведення писаних давньоруських

законів, що не поступається європейським аналогам тієї епохи.

Я чую пісню, в щасті співану.

Котить сонний Дніпро віками зажурені води.

Веселка, овіяна вітром, в моїх зацвітає очах.

Душа, переповнена щастям, часто буває німа.

На причілку хата була підперта двома стовпами обмазаними білою глиною.

Вона принесла з хижки зав’язані в хустинці квіти та стрічки і розсипала їх по

столі.

Тільки собаки надворі ще довго брехали роздратовані криком та світлом у хаті в таку пізню добу.

На горах за шпилями вкритими лісом пишно горів вечірній світ сонця.