Г.Тютюнник. "Три зозулі з поклоном"

великою Марфою                      

маленькою Марфою                    

самотньою Марфою

низенькою Марфою

троянда                                                                                

ромашка 

волошка

мака

оповідання                                      

новела

нарис

повість

Михайла                                        

Марфи                                             

Лева

Софії

Михайло – репресований чоловік Марфи              

Софія – дружина Михайла                                             

оповідач – син Михайла

дядько Левко – поштар

ялину                                                  

березу                                                  

калину

сосну

„Близьким і рідним мешканцям села”.

„З повагою до минулого”.

„Любові всевишній присвячується”.

„На згадку про мого батька”.

Тимчасово забула про нього.

Пригостила трьох зозуль з його поклоном.

Відвідала Марфу.

Гідно виховала їх сина.

 Порвана струна

 Марфине волосся

 очі героїв

 татова сосна

ковалем

бондарем

бджолярем

столяром

«Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка".

"Іще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю, а на виду аж сіяє... І що вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті - усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить».

«Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує менi розлуку. Довго-довго, не один десяток рокiв буде проводжати мене мати, дивлячись крiзь сльози на дорогу, довго хреститиме менi слiд i стоятиме з молитвами на зорях вечiрнiх i ранiшнiх, щоб не взяла мене нi куля, нi шабля, нi наклеп лихий».

 "Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина..." 

неокласицизму

неоромантизму

шістдесятників

модернізму

"Король українського тиражу"

"Корифей української прози"

"Живописець правди"

"Солов'їне серце України"

 "Сам був "парнишка" дебелий, "гвардійонець", як казали його односельчани, і на всіх через те дивився завжди згори вниз".

«Купивши ґрунт, почув себе ... зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». 

«Цей ... із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця, ― цеж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт.

"Товстопикий був, товстоногий. І рудий — матінко ти моя... Як стара солома". 

«Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика i великi розумнi сiрi очi, тiльки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкi кайдани неписьменностi i несвободи. Весь в полонi у сумного i весь в той же час з якоюсь внутрiшньою високою культурою думок i почуттiв».

"Ніби намальований на чорному полі картини, сидів...в білій сорочці з широкими рукавами. ...стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною".

 "...сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть чорнющі. Гляне було — просто гляне і все, а в грудях так і потерпне. Може, тому, що він рідко піднімав очі. Більше долонею їх прикриє і думає про щось. А востаннє як бачила його (ходила з передачею аж у Ромни, їх туди повезли), то вже не пекли, а тільки голубили — такі сумні. Дивиться ними — як з туману".

«…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …Боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість».

«Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка".

"Іще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю, а на виду аж сіяє... І що вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті - усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить».

«Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує менi розлуку. Довго-довго, не один десяток рокiв буде проводжати мене мати, дивлячись крiзь сльози на дорогу, довго хреститиме менi слiд i стоятиме з молитвами на зорях вечiрнiх i ранiшнiх, щоб не взяла мене нi куля, нi шабля, нi наклеп лихий».

 "Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина..." 

оповідь із чітко вираженою мораллю

динамічний сюжет із несподіваною розв’язкою

єдність місця, часу і дії

багато героїв, кілька сюжетних ліній

смерть рідного брата Григорія

двотижневий перехід Григора окупованою територією до Полтавщини

батько письменника був репресованим

виховання в родині рідного дядька

наявність обрамлення (розпитування сина матері) і трьох частин

переплетіння голосів Соні, Михайла та їхнього сина

кульмінація на початку твору

повторюваний образ «татової сосни»

верби

чорної хустини

листа

зозулі

у розповіді Марфи

у присвяті

в останньому листі від тата 

у міркуваннях оповідача

з поведінки дядька Левка

зі скупих відомостей про Сибір

зі стосунків Марфи й Карпа Яркових 

зі скупих відомостей про роботу Марфи

кохаю тебе

забудь, залиши мене, відпусти

чекаю на тебе

не можу тебе забути

син про батька

син про Марфу

Михайло про Марфу

Софія про Марфу

«Летить галка через балку»

"Ой летіла стріла"

«Летіла зозуля через мою хату»

«Ой летіла зозулечка понад гори й сіла»

Софія розповідає сину,що Марфа любила його батька - Михайло просить дружину передати Марфі від нього «три зозулі з поклоном» - син питає себе: «Як вони чули одне одного -Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?» - Михайло сумує за улюбленою справою

Михайло просить дружину передати Марфі від нього «три зозулі з поклоном» - Михайло сумує за улюбленою справою - Софія розповідає сину,що Марфа любила його батька - син питає себе: «Як вони чули одне одного -Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?»

Софія розповідає сину,що Марфа любила його батька - Михайло сумує за улюбленою справою - Михайло просить дружину передати Марфі від нього «три зозулі з поклоном» - син питає себе: «Як вони чули одне одного -Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?»

Михайло сумує за улюбленою справою - Софія розповідає сину,що Марфа любила його батька - син питає себе: «Як вони чули одне одного -Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?» - Михайло просить дружину передати Марфі від нього «три зозулі з поклоном»

Читання листів Марфою 

Останній лист від тата

Розкриття таємниці почуттів Марфи, Михайла та Софії

Арешт Михайла

 Студент, син Михайла та Софії

Марфа

Софія

Михайло

цукерку

один карбованець

поцілунок

пачку сигарет  

люблю тебе

Сибір неісходима  

 навіки твій

засніжений Сибір

 інверсію

риторичне питання

 тавтологію

антитезу