Граматична основа речення

Чумацький Шлях освічує дорогу від Криму до Києва.

Крізь щілину пробивається кілька сонячних променів.

Кілька парубків скочило до танцю, потягши за собою дівчат.

Оця реальна мить вже завтра буде спомином.

Стежкою наближалися дві молодиці.

Визволені не можуть забути своїх визволителів,

Усмішкою дитячої фортуни було для нас потрапити в той дім.

І залишився стояти дуб на злість усім вітрам і грозам.

Буде змушений упасти мертвим хижий птах.

Починає світати за лісом червоною барвою.

Вести всі роботи з дотриманням графіка — золоте правило.

Найбільша наша турбота — виробити спільні рекомендації.

Гарним був Київ цього свіжого осіннього ранку.

Передавати досвід молодим — найбільше щастя.

О вісімнадцятій тридцять будь обов’язково вдома.

Ми нічого спинити не в силі.

Сідати за стайню збирається сонце.

Намотати на вус — означає добре запам’ятати.

Іти мені додому неблизький світ.

Стати хліборобом радили мені з дитинства.

Море було безбарвне, аж чорне.

Гірські печери ще затоплені водою.

Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені.

Щире кохання не вкрите серпанками.

Грудневі дерева стоять голі.

Будить спогад давня пісня, пада в трави і зника.

Художник щоразу все мусить відкривати заново.

Сорок вісім могутніх струменів злилися в один велетенський водоспад.

А три покоління селянського дому вмістились на знімках старого альбому.

Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті!

У містах земля одягнена в камінь і залізо.

Гомоніти з великим начальством було для мене втіхою.

У справедливих армій доля завжди прекрасна.

На гіллі рясному цвіт немов сніжинки.

Горобці в піску сипкому — ніби діти у ставку.

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий.

Золоточубий вересень прийшов позолотити дерева.

Життя стає радістю для кожного у рідному краю.

Хмари починають темніти, стають синьо-чорні.

Боятися смерті — на світі не жити.

Заміж вийти — не дощову погоду пересидіти.

А ось тепер будемо вечеряти всі разом.

Любить людей мене навчила мати.

Моє серце прагне буять на просторі!

На дніпровській долині ромашка побита зів’яла.

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий

Митець щоразу все мусить відкривати заново.

Золоточубий жовтень прийшов позолотити дерева. 

Так, я буду крізь сльози сміятись

Я готовий відповідати за тебе як твій громадянин

Люди прийшли посвятити паски. 

Відчувати радість за успіхи ближнього – ознака альтруїзму.

Тепер така пора, що людина мусить людині помагать 

Один з останніх його рейсів був винятковим 

Діти відправилися відпочивати в табір

першому

четвертому

п'ятому

шостому