Жанр твору – оповідання.
Тема твору - зображення поневірянь дитини у часи голодомору в Україні 1932-1933 років.
У повісті влучно переплітається дійсне життя Климка з минулим.
Експозицією у творі є розповідь про життя сироти Климка з дядьком Кирилом в бараку на залізничній станції.
Головний герой твору Климко жив з дядьком Кирилом та його дружиною.
Найбільша радість для Климка – покласти перед дядьком чепурно списані зошити.
Дядько завжди приносив хлопчині гостинця у кишені плаща.
Після загибелі дядька тітка Мотя, яка частенько приносила дядькові чисті, випрасувані сорочки, запропонувала Климкові жити в неї.
Уже першого дня Климкові йшлося дуже важко.
Тітка Мотя дала Климкові сухарів на дорогу.
Климко залишився без даха над головою, бо після смерті дядька його вигнали з барака.
Розворушивши палицею багаття, Климко знайшов у ньому дві чорні, як вугілля, картоплини.
Завжди після перепочинку у Климка дуже боліли ноги, а найдужче - зранку після ночівлі.
Після того, як згорів їхній барак, перший притулок Климко знайшов у невеличкій кімнатці на шахтній сортувальні, де була колись їдальня.
У новому помешканні Климко рідко залишався один: в нього частенько засиджувалося шкільне хлоп’яче товариство, Зульфат Гареєв і ночувати мало не щодня зоставався.
Одного ранку після короткого бою на станцію зі степу прийшли французи.
Климко й Зульфат побачили на базарі аптекаря діда Бочонка.
Наталя Миколаївна трояндову сукню одягала тричі на рік: першого вересня, першого січня, в останній день занять.
Климко пожбурив у бороданя, що вимінював людям одяг, каменюкою.
Наталя Миколаївна не мала де з донечкою жити, бо в школі отаборилися італійські солдати.
Хлопці учительку з дитиною запросили жити до себе.
Дід Гареєв порадив Наталії Миколаївні поїти дитину чаєм.
Климко вирішує йти по сіль до Києва.
Ідея твору - уславлення доброти, милосердя, чуйності, щирості, самопожертви; засудження війни, жорстокості, грубості.
Створюйте онлайн-тести
для контролю знань і залучення учнів
до активної роботи у класі та вдома