Хлопчик Івасик і дідусь Тарасик

Прочитай уважно текст

ХЛОПЧИК ІВАСИК І ДІДУСЬ ТАРАСИК

Був собі хлопчик Івасик, якого дуже любив дідусь Тарасик. Любив, доглядав, бо Івасик часто мудрував. Ідуть ото вони луками як рівні, тільки й того, що дід високий, а хлопчик низе-енький, дід бородатий, а внук навіть безвусий, у діда долоня, як сонях, а в хлопчика долонька, як ромашка. Ідуть собі, розмовляють, над нелегкими загадками вдвох метикують. А найбільше тих загадок в Івасика виникає.

— Діду!.. А куди ховаються рибки від дощу?

— А й справді — куди? Треба буде, онучку, дослідити. Ось підемо в дощ до річки та й засядемо в кущах, в куширах та й будемо спостерігати... Ми їх неодмінно застукаємо зненацька.

— О, діду!.. А яким молоточком і по якій кувалдочці зозуля кує? Чуєте? Ку-ку, ку-ку... Ось прислухайтесь: день-дзень, день-дзень...

— Ти знаєш, онучку, я вже давненько над цим задумався. Я вже й підкрадався та придивлявся. От-от, здається, побачу. Ось вона, зозулька, й замахнулася, ось у очах мелькнуло — і вже чую: ку-ку, день-дзень...

— То, може, разом, діду, ми дослідимо?..

— Авжеж, Івасику. Авжеж...

Якийсь час ідуть вони мовчки. Дідусь думає про своє, Івасик — про своє. Івасиковій ручці, що як ромашка, тепло й затишно у дідовій руці, що як сонях. Коли це хлопчик просто засипає діда своїми загадками, наче в горіховій скриньці їх набрав.

— Діду!.. А щука спершу під лінійку собі стежку виміряє, що так рівно шугає?..

— Діду! — не дає онучок дідові й слова на відгадку сказати. — А коли риби ходять у школу, то в чому вони зошити носять?

— Я...

— Ні, діду. Ні... А в щуки є пропелер, що вона так швидко плаває?.. Діду!.. А риби вранці вмиваються?.. Ой діду... А жирафа така, як телевежа? Що, вона мультики показує?.. — і хлопчик замовк.

— Ну й багато ж ти мені загадок назагадував!.. Як мені їх розгадувати? По черзі?..

— Стривайте, діду, стривайте... А на що схожий човник?

— На...

— На вербовий листок, діду. А тополька на що схожа, га? Ану, діду, відгадайте...

— На...

— На пір'їну, діду! Бачте, яка зелена пір'їна стоїть. Одна, друга, третя... А разом — наче зелений гребінець. Ой діду, — струмок. Як же ми перейдемо?

І хлопчикові стало страшно: коли не перейдуть струмка, то як же вони потраплять додому?

— Тепер ти, внучку, відгадай цю загадку.

— На крилах перелетимо...

— А в тебе є крила?

— Нема-а-ає...

— Ну, що ж, тоді вилазь на діда верхи та й поїдемо. Дід Тарас підкотив холоші, посадив собі хлопчика

на плечі та й:

— Но-о, конику. Но!..

Перебрів той струмок, вийшов на стежку, порослу кучерявим споришем, і погуцикав до села:

— Додому, конику, додому!..

Івасик глянув на небо: і маленькі, як він, рожевуваті хмарки також додому пливли.

КУШИР - це водяна кропива.

1. Де гуляли дідусь з Івасиком?

З чим автор порівняв долоні дідуся та хлопчика?

Які з перелічених запитань задавав хлопчик?

На що схожий човник в уявленні Івасика?

Як хлопчик та дідусь Тарас перебралися через струмок?