Іван Нечуй-Левицький "Кайдашева сім'я"

експозицією

зав’язкою

розвитком дії

кульмінацією

розв’язкою

… молоде, довгасте лице було рум’яне. Веселі, сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало парубочою красою.

… широкий у плечах, з карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.

… здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице ченця. На сухому високому лобі вибігали густі дрібні зморшки.

… дуже палкий погляд – бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць разом із якоюсь хижою тугою.

… високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий; голова в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зорі; і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по - гетьманськи.

… свекруха люта змія; ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а носа гонить дим кужелем.

Вона не злюбила Мелащиних батьків і як тільки бралась за тім’я, то згадувала Западинці і свої розглядини в Балашів.

Кайдашиха почала сваритися й стала дуже лайлива та опришкувата. Вона нападала на Мелашку сливе кожного дня, точила її, як вода камінь.

Настали жнива. Кайдашиха запрягла Мелашку до роботи, як у віз… Кожної неділі просилась Мелашка в гості [до батьків], і кожної неділі Кайдашиха знаходила для неї роботу.

На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то од її очей молоко кисне.

одруження Лавріна – одруження Карпа – смерть Кайдаша – всихання груші

смерть Кайдаша – одруження Карпа – одруження Лавріна – всихання груші

одруження Карпа – одруження Лавріна – смерть Кайдаша – всихання груші

одруження Карпа – одруження Лавріна – всихання груші – смерть Кайдаша

всихання груші – одруження Карпа – смерть Кайдаша – одруження Лавріна

Мелашка

Мотря

Маруся Кайдашиха

баба Палажка

баба Параска

Мелашка

Мотря

Маруся Кайдашиха

баба Палажка

баба Параска

Мелашка

Мотря

Маруся Кайдашиха

баба Палажка

баба Параска

Карпові

Лаврінові

Марусі

Мотрі

Мелашці

Кайдашиха сказала, що хліб такий глевкий, що хоч коники ліпи, а Лаврін узяв, та й справді зліпив з м'якушки коника.

 Кайдаш сказав, що це обід не людей, а для свиней. Карпо розсердився і впустив із хліва кабана в хату.

Карпо сказав: "не подобається, то й не їжте", і вони забрали весь обід і самі його з'їли надворі під грушею.

 Кайдашиха вилляла борщ свиням, а хліб викинула собакам.

На неї накинувся собака і подер їй спідницю.

 Віз перекинувся, коли спускався з дуже крутої гори, Кайдашиха випала з нього і її присипало сіно.

Кайдашиха їхала на возі, виставивши напоказ свої нові жовті черевики. За возом побігли діти і почали кричати, що в неї такі ж жовті ноги, як у курки.

 Віз застряг прямо в калюжі, Кайдашиха злазила з нього й погубила в багнюці свої нові жовті черевики.

В Мелашку закохався один чернець і вмовив її залишитись у Києві.

Мелашка пішла шукати лева, в якого з рота тече вода, заблукала, і семигорські баби пішли додому без неї.

 Вона пішла в печери й заблукала там. Коли їй вдалося вибратися, семигорські баби вже пішли додому.

 Вона розповіла проскурниці про своє тяжке життя в Кайдашів, та дала їй притулок і залишила в себе пекти проскури.

 Мотрина дитина ненароком розбила шибку в Кайдашисиному вікні, і Кайдашиха за те забігла до Мотрі в хату й розбила ту макітру, яку подарував їй Карпо на день народження. Жінки почали лаятись і їх обох кинули в холодну.

 Лаврінів собака вкусив Мотрю за литку, вона побила собаку, а Кайдашиха за те побила Мотрю. Чоловіки побігли у волость і їм присудили відселитися одне від одного.

 На Карповій половині росла груша, яку подарував батько Лавріну, і вона почала рясно родити. За неї сім'я кілька років лаялась, але груша несподівано всохла.

 Карпова кобила заскочила на Лаврінів город і потоптала його, за це Лаврін забрав Карпову кобилу. Чоловіки лаялись, жінки билися, і волость присудила Карпові відшкодувати потоптаний город і відселитися на інший куток села.