Кома, крапка з комою у безсполучниковому реченні

Він був такий, що мило дивитися

Надворі стало темно, через те що небо заволокло чорною хмарою

Роби як слід, то й добре буде

Минула осінь, одвіяла хурделиця, настала бентежна пора рясту

На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Дощ давно вже перестав хмари розійшлися виплив ясний місяць заглянув у вікна а на долівці й по стінах розмалював чудні якісь виводи-узори.

Весною повіва, земля квіточки викида, буяє травичка молода, все мертве ожива.

Із-за лісу випливає місяць і оживають срібні вінки на Черемоші, озеречко і земля.

Я люблю дивитись як гаї синіють, як пташки співають, – слухати люблю.

Бачу здалека, хвиля іскриста грає вільно по синьому морю.

Завжди будуть питання, на які людство, вочевидь, відповіді не знайде ніколи.

Першим розповів європейцям про Єгипет мандрівник та історик Геродот.

За дорученням Київської археографічної комісії Шевченко робив замальовки пам’яток.

Письменник розповідає про внутрішній світ Івана Дідуха й чому він емігрує.

Говорять думи і діброви говорять гори луг ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор і помчав у жита.

Весла прибрали човен поволі плив за течією.

 прийшов травень.

і встеляють землю білим квітом.

значить справжнє тепло прийшло.

пахнуть перші квіти навколо.

Зазиміє - навіть жаба оніміє.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Хмара виплакала сльози, ними вмилися гаї.

Мухи сідають на ранах, бджоли - на квітах пахучих.

Я відчуваю: день минає.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Хлібина свіжа в хаті буде - її до столу радо ждуть.

Щастя дає друзів, нещастя їх перевіряє.

Дуб заціпенів від страху: колись такими інструментами звалювали сусідні дерева.

Тут галасувати не можна: гриб злякається людського голосу і піде в землю.

Дружки летіли верхи на конях по вулиці, на рукавах біліли хустки 

А дівча тим часом росло, і якось нараз довідалося все село, що це Петруня — лісникова дочка.

Ще після війни люди возили з глинища глину на дахи: світло-жовту, червону, білу.

3 полтавської Богданівки, з біленької селянської хати рушила у світи творчість народної художниці Катерини Білокур, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси.

Як заздрю я тій хмарці білій : вона пливе у далечінь між подруг .

Із вирієм кожен із нас тратить багато: то дні молодечі , то спів на шляхах піскуватих.

О серпню мій , як просто й мудро ти стоїш : змішав зелені й жовті віти на роздоріжжі осені і літа.

Вниз я дивлюся з крутого горба: казкою простір наповнився дикий.