Контрольна робота «Пунктуаційна норма»

Твої вірші думок великий злиток.

А зачарована Десна безмежно гарна як весна.

Хіба життя боротьба? Життя радість

Найбільше щастя бути добрим.

А навкруги вся ніч переповнена розміреним шумом хлібів.

Наш народ безсмертний наш народ великий.

Деревина міцна на своєму ґрунті.

Пісня і праця великі дві сили.

Ти граєш і не музику а ніч обвітрену століттями розлуки.

Ти не знаєш чому так зробилося гарно відразу?

Ти зважай на поклик серця ніжний друже!

Ти знаєш що ти людина?

Вітаю тебе мій добрий мій єдиний друже.

Не тратьте куме сили спускайтеся на дно.

Ти справжній лицар сину! Ти вславиш Україну!

І все ж не обминайте люди осінньої журливої краси падолисту.

І шлях святинь твоїх Славуто тернами весь позаростав!

Ти в моєму серці Україно думою Шевченка гомониш.

О сон з тобою забуваєм все горе і свою напасть.

Заплач Матвійку дам копійку.

1

2

3

4

Ой Дніпре мій Дніпре широкий та дужий багато ти батьку у море носив козацької крові.

Ой як боляче дивитися на квіти що засихають від морозів цих страшних!

Ой вишеньки-черешеньки червонії спілі чого ж бо ви так високо виросли на гіллі?

Ой сніги мої сніги срібні та пухнасті наче все що навкруги потонуло в щасті.

Лунайте ж, оркестри, грими, барабан, бо крок наш і дух наш міцніє!

Лунайте ж оркестри, грими барабан, бо крок наш і дух наш міцніє!

Лунайте ж, оркестри, грими барабан, бо крок наш і дух наш міцніє!

Лунайте ж, оркестри, грими барабан бо крок наш і дух наш міцніє!

Плавай плавай лебедонько по синьому морю рости рости тополенько все вгору та вгору.

Ой не шуми луже дуже ти зелений гаю не завдавай серцю туги бо я в чужім краю.

Припливайте до колиски лебеді як мрії опустіться тихі зорі синові під вії.

Не стелись тумане не шуміть тополі не печальте очі ви берізки голі!

Здається ж люди все у них людське але душа ще з дерева не злізла.

Колись-колись Крим як відомо звався Таврія.

Слово честі мамо й тату буду менших доглядати!

Не губіться прошу вас у морі людському!

Я по правді сказавши і тепер трохи дивуюся що мені так легко пишеться до Вас. 

На жаль не кожне колективне рішення результат колективного розуму.

А в хлібороба звісна річ роботи як води від снігу до снігу.

Немає більшої трагедії ніж бути генієм мені здається.

чуєш

може

навіть

мабуть

Любов до книжки виявляється й у тому що з шостого класу Франко збирав свою бібліотеку.

Сумління людське виявляється подібне до вулика його теж можна розтривожити.

Я не зважив на годинник і виявляється потрапив на кінцевий етап цієї події.

Він уночі потривожив механіка і виявляється зовсім даремно.

1

2

3

4

Стоять верби опушені зелененьким листям і, здається, чують сплески журавлиних сурем у піднебессі.

Стоять верби, опушені зелененьким листям, і, здається, чують сплески журавлиних сурем у піднебессі.

Стоять верби опушені зелененьким листям, і, здається, чують сплески журавлиних сурем у піднебессі.

Стоять верби, опушені зелененьким листям, і здається, чують сплески журавлиних сурем у піднебессі.

У кожного своя пустеля і свої міражі.

І возвеличимо на диво і розум наш і наш язик...

На мент єдиний залиши свій сум думки і горе…

Віддамо Вітчизні всі пориви і дум політ і силу наших рук.

Література й народна поезія рідні сестри що взаємно збагачуються.

А тим часом місяць пливе оглядати і небо і зорі і землю і море.

Хрести лелеки мальви і жоржини були його єдині глядачі.

У мудрої людини довгі вуха й короткий язик.

Солодка хвала від ворога на полі бою та не в полоні!

Люблю я бистрину життя прозору поривну глибоку.

Вона малює піч синім і червоним чорним і рудим жовтим і зеленим.

Завжди і скрізь будуть квіти для того хто хоче бачити квіти.

У лісі бродив туман позолочений сонячним промінням.

У коси вимиті дощами вплітають ранки сивину.

Човен плив по оточеному густими кущами озеру.

Вільний од злочину я і від кайданів звільнюся.

Хвала, почута від ворога, — найвища хвала. 

Хвала почута від ворога, — найвища хвала.

Хвала, почута від ворога — найвища хвала.

Хвала, почута від ворога, найвища хвала.

Лелека покружлявши опускається на граб.

По печері ми пересувалися згорбившись.

Кіт наближається до нас крадучись.

Старі верби стоять похнюпившись.

Забуваючи зайве глибше пізнаєш необхідне.

Із садка виходимо повільно й тихо крадучись.

Горітимуть свічки весняних журавлів перетинаючи наскісно небо.

Виховуючи свою дитину ти виховуєш себе.

Тут під кронами білих розпашілих каштанів причаїлися наші літа.

У полі між козацькими могилами мій Дон Кіхот шукає вітряка.

Улітку на берегах Чорного моря чайки розкошують.

Яка зараз в атомний вік може бути любов?

Троянці, в човни посідавши, і, швидко їх поодпихавши по вітру гарно попливли

Троянці, в човни посідавши, і швидко їх поодпихавши, по вітру гарно попливли.

Троянці в човни посідавши, і швидко їх поодпихавши по вітру гарно попливли.

Троянці, в човни посідавши і швидко їх поодпихавши, по вітру гарно попливли.

На добрий врожай не було надії і серце хліборобів проймала тривога.

Край неба на заході почорнів і незабаром посунуло важке громаддя хмар.

Земля тремтить у млості і ронить пелюстки і невідомі гості злітаються в садки.

Тут берези з вітрами шуміли в зелених гаях і над ставом схилялась гіллям молода яворина.

Набігли хмари задощило і вітер трохи посилився.

Усі вмирають та не всі по смерті вічністю живуть.

Кохання яке боїться перешкод не є коханням.

Народ що не знає своєї історії є народом сліпців.

Лицемір — це людина, яка вбила обох батьків, і просить зглянутися над нею, посилаючись на те, що вона сирота.

Лицемір — це людина, яка вбила обох батьків і просить зглянутися над нею, посилаючись на те, що вона сирота.

Лицемір — це людина, яка вбила обох батьків, і просить зглянутися над нею посилаючись на те, що вона сирота.

Лицемір це людина, яка вбила обох батьків і просить зглянутися над нею посилаючись на те, що вона сирота.

1

2

3

4

1

2

3

4

Навкруги тиша скрізь ясно з поля вітерець віє з гаїв холодом дише.

Засип правду хоч золотом вона все одно випливе доверху.

Афоризм має перевагу над романом його завжди дочитують.

Місяць на небі зіроньки сяють тихо по морю човен пливе.

1

2

3

4

1

2

3

4

Діла добрих оновляться — діла злих загинуть.

Ніколи не чекайте дива — зробіть його самі!

На годину спізнишся — за рік не доженеш.

Ластівки літають низько — завтра буде дощ.

«Три біди в людини, — говорить народна мудрість, — смерть, старість і погані діти».

«Заженуть мене сини швидко на піч» — думав старий Кайдаш, майструючи в повітці.

«Нема прогресу, — вирішили Блохи, — однак нас били й б’ють в усі епохи».

На вухо літу коник сюркотить: «Небесні в тебе очі, схаменися!»

«Ні, не клич мене, весно, — казала я їй, — не чаруй і не ваб даремне».

«Мушу йти в полонину, Марічко», — сумував Іван заздалегідь.

«Добрий ранок, непосидо», — усміхається мати.

Прокруст приповідав — «У ногах правди немає!»

крапка й тире

кома й тире

тире

кома