Контрольна робота. Складне речення. Пряма мова. Діалог

Поля горіли то росою, то срібно-золотими стернями, то зернистими вівсами.

На обличчі Сагайди появляється злісна гримаса, а губи починають дрібно тримтіти.

Тягнуться до сонця і квіти, і трави, віти кучеряві, гори голубі.

З берега на берег можна добутись баржами або човнами.

Недоштанько подумав і додав:

- Зачекай, оце тобі, мабуть, підійде. Є кімната без телефону.

- А хіба тут є кімнати з телефонами? здивувалася Аля.

- Ні, немає.

Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця.

Сонце стояло вже високо, але мороз не всідався.

Весна пролетіла світом і літо спішить услід.

Було соромно, і біль стискав його серце, і напливала печаль.

Мама каже Оксано хату підмети

Дмитре ти куди перепитала сина Докія

Менший брат запитав здивовано То собака купається

Велетенські хвилі набігали на берег і підмивали прибережні дерева та кущі.

Я пригорнусь до тебе піснею і яворами, золотими крильми пшениці, тінявими яворами.

Налетів сильний і холодний вітер і зірвав останні листочки з берізки.

Подорожні розбились на зграї і кожна пташка до рідних осель полетіла.

Запам’ятайте вислів Дмитра Білоуса мова це пісня душі покладена на слова.

Як кажуть люди материна молитва із дна моря рятує.

Ви говоріть а ми будемо слухати.

Плачинда стверджує мова об’єднує згуртовує людей у націю.

Яка ти розкішна земле думала Маланка.

Хто дітей любить той добрий чоловік говорила колись мою бабуся.

Сам до себе говорив Тимофій що земля найкраще пахне восени.

Олена подумала ніщо так не красить людину як натхнення.

«П, - а , - П».

«П, - а : - П».

«П, - а , - п».

«П! – а: - П».

слово, яке називає особу, яка бере участь у діалозі

заключні слова кожного з діалогів

слова одного з учасників діалогу

висловлення певної особи, передане від імені того, хто з нею спілкувався

точно відтворене висловлення певної особи, передане від її імені

приблизно передане висловлення певної особи

І сказав їй мудрий дід: "Цим пишатися не слід..."

— Чим займаєшся, Сашку?

— Виконую онлайн-тести.

Я попросила в матусі, щоб дозволила після уроків погуляти з подругою.

Люблю усе, що зветься Україна.

А : "П?"

"П" , — а.

"П?", — а.

"П?" — а.

У народі говорили, що хліб – всьому голова.

Як хліб на столі, не болить голова так лагідно й тихо сказала бабуся.

Мама попросила сина, щоб допоміг скопати грядку.

Дитина спитала у батька, чому у нього сумні очі.

«Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся», - часто говорив мені дідусь.

Брехун сам собі ворог,- казала наша сусідка.

«А що таке щастя?», - спитав я у матері.

«Разом із правдою ходить кривда, мій любий сину» - промовила мати.

лапки

кому

двокрапку

тире

„Як ти учишся, Семене?” – „Трійки в табелі у мене...” – „Підтягнися, так негоже!”

– „Та у п’ятій чверті, може...”

– Як ти учишся, Семене?

– Трійки в табелі у мене...

– Підтягнися, так негоже!

– Та у п’ятій чверті, може...

– „Як ти учишся; Семене?” – „Трійки в табелі у мене...”

– „Підтягнися, так негоже!” – „Та у п’ятій чверті, може...”

Як ти учишся, Семене? – Трійки в табелі у мене... – Підтягнися, так негоже! – Та у п’ятій чверті, може...

„Ну, з богом!”, – сказав дядько Тихін.

Поет підвівся з крісла й урочисто відповів: „моя перша вчителька.”

В Україні кажуть: „Веселка воду п’є.”

„От би Ніні це побачити, от би вона зраділа,” – пурхнула в моїй голові думка.

Засинає місто після праці під нічною ковдрою.

І земля, і вода, і повітря - все поснуло.

На воді лежали широкі темно-зелені листки латаття, а поміж них жовтіли голівки лілей.

Падала водяна лавина, розплющувалася об асфальт.

Вже за мить сховав вітер сонечко, і сиві хмари посипали на землю сніг.

Вже за мить сховав вітер сонечко і сиві хмари посипали на землю сніг.

Вже за мить сховав вітер сонечко і сиві, важкі хмари посипа­ли на землю сніг.

слова автора

діалог

репліка

монолог

у якому одна граматична основа

у якому є другорядні члени

у якому є вставні слова, однорідні члени речення

у якому дві або більше граматичних основ

реченням із вставним словом

реченням із прямою мовою

складним

простим

На тиху ніч, на вечір золотий у синє небо висипали роси.

Проводжають мене чорні очі ожин, між березами дуб заблудився крислатий.

Сонце світить так ласкаво, що аж каміння сміється.

Сани біліють у лузі, у сани запряжено вітер.

Життя біжить, як музика дзвенить.

Ожиною терпкою пахне ліс, на пагорбі замріялась ялиця.

Зібрала ніч поважно зорі в клунок, бо стукає світанок у вікно.

Вродлива пісня розсипає бризки, гойдає в небі золоті колиски.