Контрольна робота. Відомості із синтаксису й пунктуації (речення з прямою мовою.Діалог).

«Хай він б'ється», — хан хитрує і до князя шле посла (О.Олесь).

Пророчо звучать слова Кобзаря: «І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь...»

«Три біди є у людини — смерть, старість і погані діти», — говорить народна мудрість

«Мене звуть Олена Пилипівна»,— сказала вчителька. (О. Іваненко.)

“Тихіше їдьте, то встигнете”, — порадила бабуня, коли подорожні вже сідали в машину. (О. Гончар.)

Хочеться мовити собі й кожному: «Бережімо свої таланти!» (А. Камінчук). 

Обіпершись вітрові на спину, кричить Тарасова гора: “Нема на світі України, немає другого Дніпра!..”  (В.Симоненко).

У цей час я побачила далеко машину і стала показувати в інший бік: «Дивіться, дивіться! Хтось іде!» (Яновський).

«Дай зірку, дай» - крізь сон дитя белькоче (А. Казка).

«Чи ж буває Вкраїна без верби й калини» — дивуються наші земляки. (В. Супруненко).

Знайомий голос диктора мовив: «Обережно, двері зачиняються».

Мати спитала: ”Сину ти напишеш бабусі листа?”

“Діду, здрастуйте!”  сказав я йому, спинившись. (О. Довженко.)

Тоді й каже Кармелюк мамі  “Скрізь, де я не піду, де не поїду, скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих”. (Марко Вовчок.)

Я всіх питав із щирою душею  «Яку ви любите найбільше мову?» 

І всі відповідали  «Ту, що нею співала рідна мати колискову». (Д. Білоус)

“Яка ти розкішна, земле,  думала Маланка.

Підвівши голову, боєць запитав “Де санпункт?” (О. Гончар.)

“Чи воли, бабусю, говорять?..” питає Чіпка в Оришки. (Панас Мирний.)

"Я змушений був тебе перемогти, щоб жити"! загорлав я у розпачі.

“А гарно тут узимку, правда?”- замріяно запитав Андрій Іванович.

«Невиправдані людські втрати — найбільша ганьба для командира», — говорив старший лейтенант (О. Гончар)

«Так, бачу, ти усім тут надоїв!» — Кіт Вовкові сказав (Л. Глібов)

У книгарні

- Скажіть, будь ласка, у вас є підручник з історії України для 5 класу?

- Будь ласка, подивіться ось цей.

- Хто автор підручника?

- Бойко Валентина Михайлівна.

Дивуюсь, радію, у серця питаю: «Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?»

Климко поворухнувся під важкою вкривачкою і сказав: «Треба йти» (Гр. Тютюнник)

«Тату, гляньте — лев», - шепочу я батькові

«Ось я йду!» — обізвалась Зима (Леся Українка).

«Хто творить розумну і добру людину — найкращий майстер», — таке було рішення стариків.

І тільки закінчилося це, як дівчата заспівали про зелену діброву, питаючи в неї: "Хто в тій діброві гуляє?" (В. Шевчук).

Я так завзято благаю слово: "Не мовчи! Бо краще вмерти, все сказавши, аніж мовчати, живучи" (Г. Чубач).

«Ласкавими словами й гадюк чарують», - каже одна українська приказка, а друга додає: «Слово – не стріла, а глибоко ранить».

«Іди, доню, — каже мати, — не вік дівувати».

"Немає в світі нічого сильнішого за людину", - тихо говорить він Івану Іва­новичу, гріючись біля вогню (О. Довженко).

“Хто це на мене таким холодом дише?- плутається у Пилипковій голові.- Це ти, дідугане Морозе?”

“Він мене так розглядає, ніби приміряє, яким я буду в бою! - подумав Черниш і додав: - Чудово”.

«Воскресни, Україно! — пристрасно молив Я. Гоян. — Воскресни в козацьких степах під своїм високим блакитним небозводом...»

«Я чув про це, — сказав він і додав: — А хто не чув...»

Добре виявляє наше ставлення до паліїв війни вираз: «Хто взяв меч, від меча і загине», хоч меч аж ніяк не є зброєю сучасних бійців.

«Дівчатонька мої, голубочки! Глядіть, лишень не перехваліть його, — сміється Катря дівчатам: — Славні бубни за горами, а зблизька — шкуратяні» (Марко Вовчок).

Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а пряма мова береться в лапки і пишеться з великої букви.

Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то вона береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і тире

Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться тире, а пряма мова береться в лапки і пишеться з великої букви.

Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то вона береться в лапки, після неї ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) і двокрапка

Чуже мовлення, передане точно (не змінно), з дотриманням інтонації від імені того, хто це сказав або написав. 

Одне чи кілька речень, сказані по черзі кожним учасником діалога.

Передає розмову двох або кількох осіб.

Якщо перед реплікою стоять слова автора, після них ставимо двокрапку. 

Якщо слова автора стоять після репліки, то після неї ставимо кому або знак оклику, чи знак питання, а потім — тире. Слова автора після репліки записуємо з малої літери.

Коли є діалог, то замість лапок ставиться тире.

Якщо перед реплікою стоять слова автора, після них ставимо тире.