Ліна Костенко "Маруся Чурай"

Кому адресовані слова: Що воно за диво? Під Берестечком бився ти сміливо Під Зборовом також і над Пилявою своє ім’я ти не покрив неславою.І тільки у домашньому бою сміливість раптом втратив ти свою. 

Кому належать слова: І що ми вже Грицькові не робили,— вишіптували, терли, ізсилали, свячене зілля клали під потилицю, водою мили і переливали хоробу на бобренківського пса, — не помогло.

Про кого мова: побачив свою долю,— ось ти, ось я, тепер нас буде двоє. А що у мене стіни голі,— повісим костю саджені пістолі та килим з дірком. І у курені з тобою буде солодко мені. 

Кому належать слова: І хто ж убив хорунжого? Дівчина! А як по ньому тужить! Як вдова. Он подивіться. Є ж якась причина. То вже стоїть людина нежива. Страшне це діло, діло небуденне. А всі почути вирока спішать. Воно, скажу вам, легше, як на мене, діла у битвах шаблею рішать.

Які художні засоби (у виділеному франменті) поєднує Л. Костенко у монолозі Гриця: Які я муки пережив пекельні! Од крику серця як я не оглух! Шкварчала совість, наче на пательні, і обганялась од зелених мух

Про кого мова: Тут принагідно варто зауважити, що дьогтю він мав, справді, предостатньо, оскільки він, як виявилось потім, «з комори мєской потай дьоготь крав»,за що і був поставлений пред врядом.

Кому належать слова: Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не кожна, ой не кожна! Чужа душа — то тихе море сліз.

Плювати в неї — гріх тяжкий, не можна.

Хто з персонажів роману під прізвиськом «Хромий» приєднається до повстання Степана Разіна?

Про кого мова: Чотири годи бувши у походах, ні в чім нагани жодної не мав. Був на Пиляві, і на Жовтих Водах, і скрізь, де полк Полтавський воював. А це улітку повернувсь додому, в хазяйство, підупале за війну, і, як годиться хлопцю молодому, хотів ввести у дім собі жону.

Які там "Засвіт встали козаченьки"?

А цілий полк співає. Дивина.

Це щось для дівки, сину, височенько.

Не вірю, щоб складала це вона. Яким віршовим розміром Бобренчиха звинувачує Марусу в плагіаті?

Хто так характеризує тодішню поезію: Піднаторіли наші віршописці, бодай їх муха вбрикнула в колисці,— убогі словом, мислію порочні, у тридцять літ плішиві і старі, вони складають віршики святочні, а в селах ридма плачуть кобзарі. Або такі, як ти оце, дівчата в сумних піснях виспівують життя. Ще Україна в слові не зачата. Дай боже їй родити це дитя!

Кому належать слова:  А я кажу: чого ти причепилась? Чи ти його у власність набула? А він такий, що він брехать не буде.

Грицько був чесний, не якийсь бабій. Він сам казав, що вже її забуде. У домі в нас він був уже, як свій.