Ліна Костенко "Маруся Чурай"

письменник-емігрант

шістдесятник

представник ВАПЛІТЕ

представник "празької школи"

Сумська область

Херсонська область

Київська область

Полтавська область

Київському художньому інститут

Харківському державному університеті

Займався самоосвітою, не мав змоги навчатися

Московському літературному інституті ім. О.М.Горького

1959

1969

1979

1980

епос

ліро-епос

лірика

драма

історичний роман у віршах

історичний роман

історична повість

історична повість у віршах

зображення нещасливого кохання Марусі й Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст.

життя українських жінок у зруйнованій Полтаві середини XVII ст.

облоги Полтави польською шляхтою в 1659 р.

нерозділеного кохання Марусі Чурай та Івана Іскри, його жертовності заради любові

за будь-яких умов людина повинна залишатися людиною

возвеличення любові як високої християнської цінності, що вивищує людину над буденністю, очищує її душу

незнищенність українського народу , глибока віра в його духовну силу і могутність.

Оспівування першого кохання

любов і зрада

батьки і діти

війна і мир

патріотизм

митець і народ

причини втрати української державності

Маруся Чурай

Гриць Бобренко та чого мати Бобринчиха

полковий обозний Іван Іскра

полтавський полковник Мартин Пушкар

козак Лесько Черкес

Галя Вишняківна

війт Семен Горбань

мати Марусі Чурай - Чураїва

1

2

3

4

5 розділів

7 розділів

9 розділів

11 розділів

«Якби знайшлась неопалима книга»

Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отруєнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар та Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.

«Полтавський полк виходить на зорі»

Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу.

«Сповідь»

Маруся перебуває у в’язниці, вона згадує дитинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зрада з Галею Вишняківною. У кінці розділу (він найбільший у творі, центральний) Марусю виводять на страту.

«Гінець до гетьмана»

Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.

«Страта»

Марусю виводять на площу для страти, де зібралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Маруснної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі й героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України було покарано на горло у Варшаві.

«Проща»

Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка і з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.

«Дідова балка»

Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.

«Облога Полтави»  

Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.

 «Весна, і смерть, і світле воскресіння»

Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю».

Влітку 1648 року Полтава згоріла дощенту

Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту

Полтава

Влітку 1668 року Полтава згоріла дощенту

1 день

2 дні

3 дні

4 дні

– незвичайна дівчина з Полтави, дуже вродлива, талановита. Її образ виступає в єдності з образом України. Всі свої найсвітліші почуття вона висловила в піснях. Маруся чиста серцем, розумна, окрім того, наділена поетичними і музичними талантами. Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження.

«В розмові я, сказати б, то не дуже.

А в пісні можу виспівати все», – признається Маруся.

«Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.

Коли в похід виходила батава,

Її піснями плакала Полтава.

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні» - (Іван Іскра про Марусю).

Очікуючи страти, Маруся думає:

“Пройшло життя. Не варто було й труду.

Лише образи наберешся вщерть”.

“Моя любов чолом сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі”.

Які тоді були ми безтурботні!

Який він був ласкавий і палкий!

А вже в Полтаві набирали сотні.

А вже Хмельницький зазивав полки.

У цих рядках Маруся згадує Грицька Бобренка

– батько Марусі. Був полум’яним патріотом, мужнім оборонцем своєї землі. Швидкий на розум, чистий серцем, Чурай не терпів кривди, знущання над людьми. Про його славні подвиги складено пісні, які передаються з покоління в покоління

«…пішов у смерть — і повернувся в думі,

і вже тепер ніхто його не вб’є.»

була матір’ю по своїй суті, «матір’ю усьому на землі» (дуже добра та чуйна людина). Не випадково Гриць казав, звертаючись до Марусі, напрочуд точні слова

«Тут двоє матерів, твоя і Божа».

– хлопець, якого покохала Маруся. Вiн був вродливим парубком i сміливим на війні, проте в особистому житті слабовольним i безхарактерним

«Грицько ж, він міряв не тією міркою,

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

Від того кидавсь берега до того.

Любив достаток і любив пісні…» (характеристика Гриця Бобренка).

Гриць перебував пiд впливом своєï матерi Бобренчихи, меркантильної та дрібної за духовними якостями жінки, котра не хотiла нiчого знати про одруження сина з бідною Марусею. Марусина ж любов до Гриця була безоглядною й сильною. Трагедiя дiвчини полягає в тому, що ïï велике почуття поглинули буденні проблеми: Гриць шукав заможну дівчину, а Маруся була бідною.

«Моя любов чолом сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі» (цими словами Маруся пояснює основну причину трагедії їхнього кохання).

 Як я крізь землю там не провалився?

Не збив кулак об стіни об оті?!

І як я потім у шинку напився,

на матір вперше крикнув у житті!

– хлопець, що щиро кохає Марусю. Козак, полковий обозний, звиклий до випробувань і битв.

«Таке нещастя хоч кого знеможе.

Це ж можна тут рішитися ума.

Любив же він Марусю, не дай Боже!

Тепер сидить, лиця на нім нема» (Іван Іскра на суді над Марусею).

Іван, щоб урятувати кохану від страти (за вироком суду), звертається за допомогою до самого гетьмана Хмельницького. Коли заграли знову труби до походу, Іван відразу відгукується на поклик гетьмана, він у перших лавах, під корогвами. Для нього обов’язок – найперше і святе. Прощаючись з Марусею, він говорить

«І знов земля кипить у боротьбі,

І знову я належу не собі».

…То — козак.

Таке нещастя хоч кого знеможе.

Це ж можна тут рішитися ума.

Любив же він Марусю, не дай Боже!

Тепер сидить, лиця на нім нема.

– дуже чуйна людина, що допомагає Марусі, ставиться до неї, як до власної дитини. Це людина проста та мудра, яка багато знає й глибоко переймається долею своєї країни.

-

– старий мудрий козак, до якого Іван Іскра приходить порадитися про Марусю. Дід двадцять років пробув у неволі на галерах, а тепер виробляє з дерева ложки та різні немудрі хатні речі.

-

 є яскравим прикладом дрібних людських душ, для яких на першому плані – матеріальні цінності.

«Як він уміє красно говорить!

Які у нього займища і луки!

Вся Україна полум’ям горить,

Він і на цьому теж нагріє руки» (характеристика старого Вишняка).

- заможна, проте негарна дівчина, з якою Гриць Бобренко зрадив Марусю Чурай. Гриця приваблюють статки багатої родини Вишняків, але аж ніяк не зовнішність нареченої та риси її характеру, її дрібна та меркантильна душа

«Так пухкі у Галі рученята,

Коса білява, куца і товста.

Як реп’яшки, зелені оченята

І пишно закопилені вуста.

Глуха до пісні, завжди щось спотворить.

Все вишиває прошви подушок.

Ще як мовчить, – нічого. Заговорить, –

Гостренькі зуби – чисто ховрашок».

Ото як вийде, як заграє брівками,

очима стрельне і туди, й сюди,

у чобітках із мідними підківками,

зелений верх, козлові переди.

полтавський полковник Мартин Пушкар

Ще не старий. ! славу мав, і силу.

(Про нього потім думу іскладуть.

Мине сій літ — і голову цю сиву

Виговському на списі подадуть)

гетьман Богдан Хмельницький

Іван Іскра

Семен Черкес

Грицько Бобренко

Мартин Пушкар

суд над Марусею — Іван Іскра до Богдана Хмельницького — проща Марусі в Києві — облога Полтави

Іван Іскра до Богдана Хмельницького — суд над Марусею — проща Марусі в Києві — облога Полтави

облога Полтави — суд над Марусею — Іван Іскра до Богдана Хмельницького — проща Марусі в Києві

суд над Марусею — Іван Іскра до Богдана Хмельницького — облога Полтави — проща Марусі в Києві

«Облога Полтави»

«Проща»

«Сповідь»

«Страта»

«Весна, і смерть, і світле воскресіння»

«Сповідь»

«Страта»

«Якби знайшлась неопалима книга»

Олесі й Василя («Україна в огні» Олександра Довженка)

Лесі й Петра Шраменка («Чорна рада» Пантелеймона Куліша)

Мавки й Лукаша («Лісова пісня» Лесі Українки)

Галі й Чіпки («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного)

фанатизм і гуманізм

патріотизм

любов і зрада

індивідуальна свобода людини

Бенкетував, сідав на шию хлопу,

пускав дівчат по світу без коси.

Стріляв козуль, возив пшоно в Європу

і на поташ випалював ліси.

-

фразеологізми

омоніми

анафора

оксиморон

фразеологізми

омоніми

анафора

оксиморон

фразеологізми

омоніми

анафора

оксиморон

фразеологізми

омоніми

анафора

оксиморон