О.Довженко

Город

Смерть баби

У місті

Повінь

прабаба Марусина

мати Одарка Єрмолаївна

сусідка Горпина

сестричка

дуже схожий на бога

Більш за все на світі любив дід сонце

була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких літ

ніколи не хворів і навіть не кашляв

мати Одарка Єрмолаївна

прабаба Марусина

сусідка Горпина

сестричка Сашка

батько Петро Семенович

дід Семен

дядько Самійло

прадід Тарас

моркви

огірків

баби

сестрички

Прожили вони недовго, бо, як казали, рано почали співати.

Діти потопилися в Десні в один день

Після смерті синів батько "У великім розпачі прокляв ім’я боже, і бог мусив мовчати…"

Посідають на тин і співають, як соловейки.

батька Петра Семеновича

діда Семена

дядька Самійла

мисливця Тихона

 пташиний щебет у саду

  гупання яблук у саду

 плескіт води весняної

 клепання коси

 лева

 тигра

 жирафа 

 крокодила

Ой, рад би я людей рятувати, боюся гріха. Удосвіта Христове Воскресіння. Святої ж паски мушу з"їсти скибку і випити треба по закону. Не можу Пасху зневажити

Духовні особи плавали між хатами і святили паски, підтримуючи морально-релігійний рівень парафії

Часом весна розливалась так пишно, що у воді потопали не тільки ліси, а й сінокоси. Цілі села тоді потопали, гукаючи собі порятунку

Загинуло й щезло геть з лиця землі рідне село не від води, а від вогню — теж весною, через півстоліття.

кіноповість

кінороман

  кінофільм

 кіноновела

наявність двох ліричних героїв

нечіткий сюжет

ліричні відступи

поділ на розділи

 Це я, ваш Пірат, впізнаєте? — гавкав він крізь сльози.— О, який я щасливий! Як тяжко було мені без вас!.. Повірите, трохи не здох від смутку, трохи не сказився, їй-богу.

Якось одного разу, загубившись у Борзні на ярмарку, де батько продавав дьоготь, Пірат щез. 

. Трудно жилось їм у нас. Роботи багато, корм поганий, збруя стерта, ніякої пошани. Люто часом кричав на них батько, і кляв, і бив їх раз у раз по чім попало, важко дихаючи і полотніючи од гніву

Уздрівши здалека весь наш рід і хату, він упав додолу і повз до нас кроків, може, сто на животі, перекидаючись на спину і голосно плачучи від повноти щастя, мов блудний син у святому письмі.

батька Петра Семеновича

діда Семена

прадіда Тараса

дядька Самійла

Признаюсь- заздрю планетам: вини мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на дорозі. тоді як я на своїй завжди зустрічаю людину.

Я живу штукою, і вона вдовольняє цілковито мою душу.

Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямилися навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна.

А вчора. пишучи спогади про дитинство, про хату. про діда. про сінокіс, ... я сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і доброго було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться.

Людина - натура творча. Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити.

Далека красо моя! Щасливий я , що народився на твоєму березі...

На небі сонце - серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі.

На тім горбі копали жінки пісок, і зівав він ярами та печерами під небеса, як строшний велетень.

усмішки

кіноповісті

роману в новелах

байки

уявна підслухана розмова між кіньми

сон про коня після колядок на Різдво

падіння з коня і двотижнева хвороба після цього

поїздка на возі на сінокіс

Неперевершений майсткр малих прозових форм, він після Коцюбинського й Стефаника створив в українському письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели...

В основу написаного ним роману він поклав тему, яку не можна було назвати інакше, як чільною длявсієї української літератури того часу: взаємини міста й села...

Люди сміялися, тільки-но побачивши його підпис під фейлетоном чи гуморескою, наперед смакуючи її зміст.

Слов"янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета.

Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє.

Сміливі завжди мають щастя

У мене є одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити

Прощайте. Іду поміж люди. Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає.

На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді м"які волосинки, не голені вже тиждень надавали йому неохайного вигляду. Але брові мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто із селюків і дехто тепер з поетів.

Плоти попри дороги тріщали і падали - всі люди випроваджували Івана. Він ішов зі старою, згорблений, в цайговім, сивім одінню і щохвилини танцював польки.

Вистрибнув на ходу поїзда. Стрибнув у певну смерть, але не здався. 99 шансів проти одного було за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув.

Старий, нервовий і сердитий. Носив золоті ґудзики і кокарду, був вищим за батька, тож це надавало йому грізної сили. 

сон малого Сашка

думки малого про картину, що висіла в хаті

малюнки малого після розмов з матір"ю

картину, яку жартома створив дядько Самійло-косар

ворона

жаба

дід

баба