О. Довженко "Зачарована Десна"

1. Про кого сказано: « …ніхто не міг його як слід передражнити, старі люди вгадували по ньому навіть погоду»? 

Уставте пропущене слово: « Тату, гляньте - …»,- шепочу я батькові, як зачарований.

Чий це портрет: « Він був високий і худий, і чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве. І була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких літ»?

Закінчіть цитату: «Його мати, що її, як я теж аж потім довідався, звали Марусиною, любила…»

З кого «можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів»?

Кому «радість, коли вилізає з землі всяка рослиночка»?

Хто « гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать , рядно над самою Десною на траві»?

Кому належать слова: «Нічого в світі я так не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало?»

Хто міг таке подумати: «…він кричав на мене, роззявивши рота, як лев, помітив я в його очах страждання, та таке палке. І я подумав: і тобі болить, проклятий, бідний чоловіче»?

Кому належать слова: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле?»

Названі художні засоби: « людяна, дорогоцінна гармонія», «безбарвна людина», «м’яка, сива, весела вода», «казкові висипи» є: 

О. Довженко ввів у літературу жанр: