Підготовка до діагностичної контрольної роботи

Явори й долини залила імла і несміливі й кволі встали зорі.

Тихий сон стуляє вії розігнавши давні мрії і втопивши їх в журбі.

Нависло хмар глухе склепіння і шурхаючи крилами об них летять чайки.

Я кличу сонце і припале сріблястим порохом з долин воно пливе.

Сивим туманом оповило велетні-дерева і навіває сум така картина.

заступивши темрявою небо.

і зависли над молодими садами.

які змусили все живе зачаїтися.

і ринула стоголоса злива.

пішов густий літній дощ.

і випромінюють веселковий розмай.

милуючи око веселим сяйвом.

але сонце вже осяяло виднокрай.

бо тільки займається на день.

ранок холодить оксамитові трави.

незважаючи на люті морози.

якщо купимо квитки на потяг.

бо вже скучили за рідним містом.

так що неодмінно відвідаємо Лавру.

щоб краще дізнатися історію столиці.

Багато струмків народжується тут, високо на горах, де росами опадають тумани, й де хмари часто сіють дощі.

Де знаходить природа такі розмаїті барви, що їх не відтворити точно жодною фарбою, жодним пензлем?

Дерева у цвіту такі казково білі й легкі вночі, зараз обважніли, посірішали й ніби танули, розтікалися сірим туманом по низині.

Здоровенний дуб розлігся розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю на котрій, чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина.

Коли ідеш ранковим полем, то грають бризки від роси.

Ніч була довга, думалося, що ніколи вже сонце не зійде.

Люблю людей землі своєї, бо й я землі своєї вірний син.

День такий, що жалітися грішно на невдачі, нестачі, біду.

Здалося, що якийсь чарівник, як у казці, позолотив дерева.

Здобули волю відшукали долю.

Посієш впору збереш зерна гору.

Гаї шумлять я слухаю хмарки біжать милуюся.

Повіяв вітер по долині пішла дібровою луна.

Знаю одне мені вистачить сил подолать перешкоди.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Життя росте лишень з любові лише краса людей навчає жить.

Дощ пройшов хазяйським кроком сад в росі купається.

Дуже дивний пейзаж косяками ідуть таланти.

Степ половецький половіє трава аж срібна від роси.

Вже тиха осінь ходить берегами на вербах трусить листячко руде.

Сашко задихався та зморився більше години вони бігли із Сіроманцем.

Сонце зайшло степові озера стали на якийсь час темно-червоними.

Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тиранів.

Спочатку Тимко образився і хотів піти потім передумав і залишився.

1

2

3

4

5

Ріка налітала на камінні зубці, поміж яких застряв дуб-велет, а потік спадав униз, де також стриміли камені.

Не зневірся, не впади у відчай: вир не вкрутить, хвиля не знесе.

Вже вечір тіні склав у стоси, за обрій котиться курай, і дальні пахнуть сінокоси, і дальній пахне рідний край.

Якщо не можна вітер змалювати, прозорий вітер на ясному тлі, змалюй дуби, могутні і крислаті, котрі од вітру гнуться до землі.

Іду, дивлюсь: мій край, моя земля, сміються в небі золотому річки, і села, і поля.

Демократія тим і добра, що при ній не держава руйнує людину, а людина будує державу і саму себе (Ліна Костенко).

Пігмей бажа високим буть на зріст, порядним хоче виглядати злодій, завжди злочинець – на ділах добродій (Д. Павличко).

Преславне українське слово звучить у серці у моїм, бо мова – хліб, а не полова: я чув її із уст батьків (Г. Позняк).

Шануймося, бо одна у нас усіх Україна й життя у кожного одне! (Б. Гірський).

Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов’я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким (М. Рильський).