Поети-шістдесятники (А. Малишко, В. Симоненко, В. Голобородько, В. Стус, І. Драч, Д. Павличко). ЗНО

творче молоде покоління шістдесятих років ХХ століття, сформоване в період тимчасової "відлиги" радянського режиму, засудження сталінізму й часткової реабілітації деяких представників "розстріляного відродження"

поети та письменники, які почали публікуватися за умов уже послабленої цензури в другій половині 1980-х років; не були соціально ангажованими і мали тенденцію до іронічного та меланхолійного ставлення до життя

покоління поетів і письменників, які чи не вперше в історії української літератури творили в умовах свободи від державної цензури; твори яких часто відзначені зневірою в національній ідеї та людині взагалі розвинули велике стилістичне різноманіття в літературі в час посткомуністичних трансформацій

покоління поетів і письменників, які часто добивалися популярності епатажними акціями та активною промоцією себе у медіа та публічному просторі, проте відомі і друкованою в окремих збірках та антологіях поезією. Для творів цього покоління характерне відчуття відмови від цінностей попередників внаслідок недовіри до культури батьків, вихованих у тоталітарному суспільстві 

В. Симоненка "Задивляюсь у твої зіниці..."

А. Малишка "Пісня про рушник"

В. Голобородька "Наша мова"

І. Драча "Балада про соняшник"

епітет, інверсія, гіпербола

метафора, символ, паралелізм

символ, інверсія, порівняння

епітет, метафора, символ

В. Голобородька "Наша мова"

В. Стуса "Господи, гніву пречистого..."

В. Симоненка "Ти знаєш, що ти - людина?"

Д. Павличка "Два кольори"

І. Драча "Балада про соняшник"

В. Симоненка "Задивляюсь у твої зіниці..."

А. Малишка "Пісня про рушник"

В. Стуса "Господи, гніву пречистого..."

А. Малишка "Пісня про рушник"

В. Голобородька "Наша мова"

В. Симоненка "Ти знаєш, що ти - людина?"

Д. Павличка "Два кольори"

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи — все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві й злі.

Господи, гніву пречистого

благаю — не май за зле.

Де не стоятиму — вистою.

Спасибі за те, що мале

людське життя, хоч надією

довжу його в віки.

І застиг він на роки й століття

В золотому німому захопленні:

— Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму.

Дядьку, хіба вам шкода?!

І. Драча "Балада про соняшник"

В. Стуса "Господи, гніву пречистого..."

В. Голобородька "Наша мова"

В. Симоненка "Лебеді материнства"

анафорою

епіфорою

рефреном

тавтологією

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником.

кожне слово

нашої мови записане у Літописі

тож хай знають вороги

якими словами

на самоті мовчимо

Думою тугу розвіюю,

щоб був я завжди такий,

яким мене мати вродила

і благословила в світи.

І добре, що не зуміла

мене від біди вберегти.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.