10-Б. Вхідне діагностування з української мови.

Полягали спати, повечерявши.

Падаючи, листочки витанцьовували вальс.

Прокинувшись уранці, ми побігли до озера вмитися.

Посміхнувшись, письменник сів писати наступну книгу.

Хлопці бігли не чуючи ніг.

Дівчина все ще стоїть заломивши руки.

Вони сиділи склавши руки.

Над озером холонув вечір зануривши в мілкі береги далеке полум'я хмар.

Мала бідна вдова сина, на ймення Івашко.

Зозулі кували, торкаючи дзьобиками чарівні клавіші неба.

Тепер, замість крила парусника, Тоня й Віталій бачать вдалині темну непорушну гору якусь.

Націю творять сукупно всі, навіть лиходії.

відокремлене означення

відокремлена обставина

відокремлена прикладка

відокремлений додаток

 Орфографію, або правопис, людина засвоює ще в школі.

У тій хвилі роздалося за дверима в сінях шуркання чобіт, тобто знак, що хтось із села прийшов.

Ці велетні, тобто величезні дерева, ростуть далеко одне від одного.

Література минулих століть рясніє образами, які запозичили з Біблії й античної міфології.

Така розкинулась чаруюча краса висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори.

Абрикоса цвіте, промениста, натхненна, крислата...

Скроплений, живлющою росою паросток пробився на світ.

Мокрі, стомлені, але радісні усміхнені ми входимо в ліс.

Вона прийшла, заквітчана і мила, і руки лагідно до мене простягла.

На сто думок замислена Полтава вербові гриви хилить до води.

Сади омиті музикою згадок, ковтають пил міжселищних доріг.

Зморений страхом, безсонням і холодом, Олег заснув.

Добріє світ народжений в любові.

Проведений справжнім майстром вебінар став для слухачів тест-драйвом.

Усім любе слово сказане до речі.

Я не соромлюся свого рядка наївного й немудрого але правдивого.

Сині роси зблискували на травах і сонце купалось на левадах.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Весна процвіте і наново криниця простеле барвінком круті береги.

Рясніє дощ і падає лункіше м’яких краплин розмірене биття.

Знову яблуні буйно цвітуть і лунає знайомий мотив.

Грім одгримів і солодкою млостю спокою віє од цвіту вишень і сирої землі.

Вишневі зацвіли сади і сніг пахучий падає на воду.

Я в пісні молодість знайду і довго-довго буду з нею.

Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

Дітям здавалося що вже вечір і що вже невдовзі прийде мама.

Крізь темну ніч шумів весняний дощ і в унісон із ним шуміли сосни.

Коли він торкався смичком до струн скрипки все на світі зникало і залишалася тільки музика.

Як неприємно, коли баба клене або коли довго йде дощ і не вщухає (О.Довженко).

Здезорієнтовані пасажири відчувають, що щось не гаразд, що щось у світі чудне діється... (Іван Багряний).

Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя... (М.Коцюбинський).

Образ, над яким працювала невсипуче з розгорілими щоками, яким була перейнята до глибини душі, була велика копія образу Корреджо "Віроломна" (О.Кобилянська).

Я ходила спокійно за нею, підносячи речі, й відбирала лагідно рисунки з рук, ховаючи їх незамітно, щоб не попалися їй наново в руки, придумуючи при тім, як би то зарадити лиху (О.Кобилянська).

І таке там сотворилось, що люди довго ще ламатимуть голови, як то могло трапитись, прости Господи! (Іван Багряний). 

Дід Захарко був коваль, хоч я ніколи не бачив, аби він щось кував (О.Довженко). 

Хоч всі в родині кипіли злістю й завзяттям на той диявольський рід, але ніхто не міг докладно розказати Іванові, звідки пішла ворожнеча (М.Коцюбинський).

Зате як припадав він до неї, коли знаходив потік, той холодний кришталь, що омивав десь жовті корні смерек і аж сюди приносив гомін лісів! (М.Коцюбинський).

Бачив не раз, як перся тут волохатий ведмідь, як приходили дурні вепри, толочили всю траву та ламали кущі (Іван Багряний).

Товариство, в яке входила, і товаришки, що її любили, розпестили її, догоджуючи їй у найменшій дрібниці, боготворячи її задля краси й таланту та задля її оригінальних помислів (О.Кобилянська).

Все моє життя він ходив повз нашу хату з цілим снопом довгих вудок і так гупав чобітьми, що ми прокидалися вночі, як од грому, коли він повертався часом з рибалки (О.Довженко).

Складне речення із сполучниковим сурядним та підрядним зв'язками

Складне речення із сполучниковим сурядним, підрядним та безсполучниковим зв'язками

 Складне речення із сполучниковим сурядним і безсполучниковим зв'язками

 [ ]: [ ], [ ]; ( ).

 [ ]: [ ], [ та].

 [ ], і [ ]: [ ]; [ ].

тире

двокрапка

кома

Обережно ступаю по шерхкій гамі кольорів, і серцю хочеться знати, яким кольором воно колись упаде до цієї рідної землі

На вогонь можна дивитися нескінченно й щоразу бачити в ньому щось нове, та потім настає мить,коли вже ні про що не думаєш

Зазеленіли густою руною озимини, жита-пшениці, ополощені теплим весняним дощиком

Підрядна умови

Підрядна часу

Підрядна з'ясувальна

Підрядна місця

Кожен знає добро переможе зло.

Ми поїхали в Ужгород на екскурсію щоб насолодитись красою цього міста.

Бабуся збирає урожай діти їй допомагають.

Скаже холодним вітром обіллє .

Я знаю, що щастя в боротьбі дістається .

Я розумію: за щастя треба боротись, але його заслуговує кожна людина, що живе на цій планеті.

Я щаслива людина: маю міцну родину.

Сонечко встає, люди прокидаються.

Діти відпочивають, а батьки пішли на роботу, щоб родина не бідувала.

 … мов пізньої похмурої осені.

 … бо сильний вітер їх щодуху підганяв.

… неначе накочувалися величезні хвилі.

… так що треба очікувати грозу.

… щоб пролитися рясним дощем.

А. Це завжди його хвилювало, а по розмові почув він бадьорість і апетит.

Б. У княжий табір вісник вість приніс, що меч тевтона над Волинню звис.

В. Може, квіти зійдуть – і настане ще й для мене весела весна.

Г. Хлопець зітхнув, хотів щось сказати, далі махнув тільки рукою і пішов.

 А. Я вірю в те, що вернеться тепло.

Б. Звідки птах випурхнув, там і гніздо знайдеш.

В. Те, що було нам співучим, ясним, хай ще дужче рясніє другим, ранком

       співається, днем наливається, в добрім здоров’ї, в науках кохається.

Г. Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало (І. Нечуй-Левицький).