"Притча про мудре зернятко пшениці" (Ярема Гоян)

Прочитай текст мовчки.

Притча про мудре зернятко пшениці

Давно те було. Так давно, що на землі ще й кордонів не існувало. Люди

тоді могли вільно ходити із краю в край.

Жив у Карпатах старий мудрець. Ніхто й не знав, скільки йому років

було.

Одної ночі в хатинку до мудреця постукав запізнілий подорожній,

попросив кусень хліба.

Рад би мудрець нагодувати гостя, але в самого — ні скоринки. Усього

його багатства – єдина зернина, яка лежала на дні череп’яного горщика. А

справжня щирість – поділитися з голодним і стражденним останнім, що

маєш. Так мудрець учив людей, так і сам вчинив того вечора.

Обережно взяв він зернину і поклав на долоню подорожньому:

«Посади в землю, доглядай, поливай водою, щоб не засохло стебло. Тоді

через рік колосок виросте. Збереш колосок, розітреш у долоні, зігрієш

зернята – і знову посій у землю».

Не сказав мудрець тільки одного, що зернина та була всім його

багатством. Збігло кілька років. Зашуміла колоссям земля. У хату мудреця

знову зайшов подорожній – гарно одягнений, веселий, здоровий. А на дворі

стояли вози, повні пшениці та всякого добра.

«Це все для тебе, славний мудрецю. Щоб ти багато років міг учити

мудрості наш народ, як навчив мене». І вклонився низько господареві.

Та мудрець узяв з усього багатства тільки одну зернину. Обійняв

молодого хлібороба. «Мені, чоловіче, дороге не багатство, а пам’ять про

мене. Радий урожаєві, але беру з нього тільки зернятко. Пшеничне зерно

мудре. Воно несе в собі знак роду і народу і береже його навічно. А решту

цих зернят роздай людям – хай вони засіють усю землю. І ти станеш

найбагатшою людиною на землі. Бо тільки те твоє, що ти віддав людям».

Виконав молодий землероб заповіт свого вчителя. І обнесли люди

довкола землі пшеничне зернятко. І виріс колос-богатир. І народилися з

одного зерняти мільйони пшеничних зерен. І в усьому світі зашуміли

пшеничні поля. (295 слів.)

Ярема Гоян