Про Щастя і Нещастя

ПРО ЩАСТЯ І НЕЩАСТЯ

Якось на дорозі йдучи назустріч одне одному зустрілися Щастя і Нещастя. Щастя – веселе, дзвінке в голосі та світле душею, співало пісню від якої дихалося легко і вільно. Воно наче летіло розправив свої крила. Нещастя – сумне, сповнене образ, безголосе, зігнувшись, наче тягнуло на собі важку ношу, ледве переставляло ноги.

-      Чому ти таке нещасливе? – запитало Щастя Нещастя, зрівнявшись із ним.

-      Тому що я є Нещастя, - відповіло без виразу, подивившись сумними очима, в яких крім сірої завіси смутку та журби, крізь яку, здавалося ніколи не проникало проміннячко сонця, не було нічого. – Нічого мене не тішить: ні дощ, ні звуки грому, ні спів птахів, ні блакить неба, ні політ метеликів, ні… - воно зупинилося, не маючи наміру продовжувати й дуже важко зітхнуло.

-       А я щасливе. Не тому, що мене звати Щастя, а тому, що, насправді щасливе. – Не розумію тебе, як можна бути нещасливим, коли живеш серед такої краси. – Щастя простягнуло в боки свої руки, крутнулося, заплющивши вічі на одній нозі, - де все наливається духмяними ароматами, співає, купається в росах. Поглянь, яке неозоре небо, - попрохало Щастя Нещастя.- А яке коштовне намисто з квітів. Світ маленький лише у вікні, а насправді – безмежний і завжди манить у мандри. Ходімо зі мною.

-      Ні, я назад не повернуся, - вперто завертіло головою Нещастя, - і тобі не раджу, бо світ із якого я утікаю перетворить тебе на мене. Краще піду туди, звідки ти йдеш.

-      А якщо мій світ уподібниться тобі й усі, хто живе в ньому стануть нещасливими? Давай, іди за мною.

Довго прийшлося вмовляти Нещастя повернутися назад у своє місто й прислухатися до порад Щастя.

-      Аби стати щасливим – багато не потрібно, - мовило Щастя. – Потрібно радіти всьому.

-      Радіти? – здивувалося Нещастя. – Як можна радіти коли тебе… ти…

І почало Щастя навчати, як у щоденній безлічі тривог, залишатися щасливим.

-      Для щастя візьми з усього потрохи: від сонця світла й тепла, від неба блакиті й легкого подиху, від птахів радості й декілька нот з їхніх пісень, від природи кольорів і запахів. Ось, поглянь на льон, який є голубим і подібним до неба, послухай клечання лелеки, що сповнене надії, придивися до бджіл, які в любові виконують свою роботу. Навіть краплина волошкових світань не втрачає своєї віри в ліпше майбутнє.

Й прислухалося Нещастя до порад Щастя і не помітило, як згодом опинилося ув сонячнім ореолі неба. І знову, як раніше розквітла у неї душа, наче в полі ромашка. А тривоги та все, що заважало жити щасливо, зникло з сірістю довіку.