Просте і складне речення

Зустрічають мене чорнобривці, і сміється батьківська земля.

Грім грохоче, а блискавка хмару роздирає.

Дуби гойдались, тремтіли клени.

Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

Мати сіяла сон під моїм вікном, а зійшов соняшник.

Тихо в полі, гай темніє, наступає літній вечір.

Чорнобривців насіяла мати.

Де мати посіє, там сходить добро.

Грім грохоче, а блискавка хмару роздирає.

Грім креснув, і дощ полився.

ВІтер віє і не знає, що погоду він міняє.

Дніпро реве,тремтить підмита круча.

а соловей усе одно виспівував про кохання.

що несподівано налетів зі сходу.

опускали свої віти в Дніпро.

Реч.розп.,неокл,просте,двоскл.,пош.,неускл.)

Реч.спонук.,неокл,скл.,двоскл.,непош.,неускл.)

Реч.розп.,неокл,просте,односкл.,непош.,ускл.зверт.)

Реч.спонук.,окл.,просте,односкл.,пош.,ускл.зверт.)

(Реч.спон., неокл.,складне)

(Реч.розп., окл.,складне)

(Реч.розп., неокл.,складне)

(Реч.розп., неокл.,просте, пош.)

На землю глянули тихі зорі.

Хто полю годить, тому жито родить.

Зоряний степ розкинувся угорі.

Море запінилось і кипить.

Чи то шумлять так хвилі, чи німфа плаче вслід.

Двори стоять у хуртовині айстр.

А якою мовою ти плачеш і смієшся?

Непомітно вечір підкрався.

Сонце блищить, а мороз тріщить.

І шумить діброва, і синіє шлях, і дзвенить дніпрова хвиля у дротах.

Високо поросло розкішне дерево вгору.

Прилинув вітер, і в нічній хатині він про весняну волю заспівав.

Вихованцем Острозької колегії був гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний

На хуторі вмирає день і гасне перестигла бронза пшениць.

Дорога має свої закони , і ми їм підвладні.

День спадає, і таємничий вечір рожевою млою тихо спускається з неба.

Холод не терпить голоду.

Дощ пройшов- і Київ зеленіє.

Сонце блищить, а мороз тріщить.

Море поблискує злою блакиттю, водяний пил б'є його білим крилом.

Я сидів на зеленому килимові моріжка й дивився у воду.

Минають дні, минає літо,настала осінь.

Ясень віти простягає, обіймає срібну хвилю.

Небо, холодне та темне, байдуже блимало зірочками.