Просте ускладнене речення

Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов (М. Рильський).

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік (Л. Костенко).

Гей лицарю жадібний, стережись (М. Бажан).

Я сирота з Вільшаної, сирота, бабусю (Т. Шевченко).

Веселi клоуни вистрелювали iз хлопавок кружальцями рiзнобарвного конфетi, запалювали бенгальськi вогники, й роздавали всiм охочим (О.Слоньовська).

І шумить, i шепче, i тривожить зрадливий кущ iз-за кутка (М.Рильський).

Сонце горить срiбно-золотим сяйвом, i бризки гарячого золота кидає щедрою рукою (Остап Вишня).

Величезна хвиля несподiвано з громовим гуркотом ударила об причал,здiйнялася високо вгору, i розсипалася густими бризками (Д.Ткач). 

Не забувайте незабутнє воно вже інеєм взялось.

Мій Боже милий що за вічная земля.

Слався рідна Україно наша земле золота.

Благословенні ви сліди не змиті вічності дощами мандрівника Сковороди.

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий (Леся Українка). 

На жаль, не завжди і не все так робиться, як говориться (Ю. Смолич).

Дивна річ, саме так народжується мудрість, щирість, ніжність — усе те, на чому стоїть сей світ (О. Марченко).

Легенькими хвильками озеро набігло на греблю, і, очевидно, підточувало її (Ю. Збанацький).

Все зникло наче в казцi i мiсто i гори iполе i гай (Леся Українка).

Тому-то всi такi нiжнi до мене i батько i мати i дiд (В.Нестайко). 

А соловейко не відмовляється ні від чого ні від сухого листячка ні від торішньої трави. 

Почали стигнути плоди черешнi вишнi абрикоси персики яблунi грушi (ОстапВишня).

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога (О. Гончар). 

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку (О. Стороженко). 

Література, за висловом письменника, наповнює ідеї плоттю й кров’ю (І. Цюпа). 

Ти, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім’я мого рідного міста (О. Гончар). 

До тебе, Україно, струна моя перша озветься (Леся Українка).

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів (І. Кочерга).

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань (Р. Братунь).

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса (Д. Павличко).

Навколо нас великі перелоги, і дикі пущі, і високі кручі, і темні води. 

Заграла, зарокотала, захлюпала по ярках вода. 

Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного пересипання зерна. 

Пронизливий зимовий вітер люто й безупинно шмагав їх по обличчях. 

Увійшло в історію ім’я однієї української співачки, можливо завдяки її сумній та романтичній долі. 

Козаки понасували башлики на самі очі, і здавалося, дрімали. 

Батьки нічого не питали, бо може, не хотіли. 

Нога була ціла, непошкоджена, але, видно, боліла. 

Шевченку Відгук дум своїх чи чуєш ти у нашім співі?

Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу, виростуть з тобою приспані тривоги.

Мій давній друже Мушу я з тобою розтатися надовго.

Сійся-родися, колосом розвивайся, засівайся щастям ниво молодая!

Звичайно, я їду не боки облежувати та кашу їсти.

Чужинці міцно сидять на кошлатих, але, видно, витривалих конях. 

Але, на жаль, не зміг нічого я довести.

Це, до речі, найперша повна друкована Біблія в усьому слов’янському світі. 

Вихор почуттів, на щастя, лише на якийсь час збаламутив його душу, але потім поступово згас. 

Надавали приємного запаху пелюстки троянди жасміну бузку. 

До гірського клімату добре пристосувались чорниця брусниця малина ожина. 

У Карпатах водяться благородний і плямистий олені козуля куниця білка. 

І раптом дощові краплі заскакали скрізь по людях по конях по ріллі. 

Душа людська до всього звикнуть має до радості й печалі до щастя й перешкод.

Думи, мої, думи, мої, лихо мені з вами! 

Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже. 

Дочко, моя, Мар’яно, оддам тебе за пана. 

Люби мене моє, серце, найду свою долю.  

То було дитинство, і пахло воно молоком. 

За вербами на пагорбі хати біліють, і баня церкви невеликої з-за дерев виблискує. 

Почувся шерхіт босих хлоп’ячих ніг, чіпкі руки пригнули голову білого коня. 

Природа входила в нього духом коріння, чистотою небесної синяви, бентежила хліборобське серце. 

Печаль і гордість помніть, моє слово…

Орачу мій, господарю великий, гостило в тебе сонце за столом…

Ой водо-водограй грай для нас, грай, танок свій жвавий ти не зупиняй

Луки мої, луки, чи ви мене впізнали іздаля?

Якщо узагальнювальне слово стоїть після однорідних членів речення, перед ним ставиться тире.

Якщо звертання стоїть на початку речення і вимовляється з підвищеною інтонацією, то після нього ставиться кома.

Слова ввічливості не є вставними словами.

Речення, що містять однорідні члени речення називаються ускладненими

Звертання виступають підметами.

Вставні слова на письмі виділяють комами