Пряма і непряма мова. Діалог.Цитата

Я спитав старого лісоруба, чи не жаль йому цих верб і дуба? (П. Біба).

 Він рачкує гукала вона (Б.Харчук)

Чи гарна ж, сину, хата в твоєї Мелашки питала мати в Лавріна (І.Нечуй-Левицький).

А ми здавна альпіністи товаришу Хаєцький сказав Воронцов (О. Гончар).

складнопідрядним реченням із підрядним означальним;

складнопідрядним реченням із підрядним з’ясувальним;

складнопідрядним реченням із підрядним обставинним;

складносурядним реченням.

В. Сухомлинський зазначав, що любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова.

Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався (М. Стельмах).

Черниш, яке в нас сьогодні число?»  – спитав похмуро Сагайда, шкутильгаючи поруч (Гонч.).

Рильський говорив, що слово «вчитель» з давніх-давен користується великою шаною у народі.

 коли починають писати з нового рядка;

коли записуються підряд, не з абзацу, а між ними ставимо тире;

 коли слова автора йдуть після прямої мови;

 коли слова автора передують прямій мові.

«Почали сіно возити?» – зацікавивсь Аркадій Петрович (М.Коцюбинський).

– Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори (І.Нечуй-Левицький).

«А де ж ваша принциповість?» – питає дружина (А.Дімаров).

Він наказав полоненому, щоб той повертав до Дніпра.

«Просніться люди!» – так він їм казав (Л.Костенко).

 – Ви з котрого села? – 3 того, що ні плота, ні кола (Нар. творч.)

«Справжня народна пісня, – писав М. Горький, – уміє говорити від душі найпрос­тішими, а тому красивими словами».

«Ой, летіли дикі гуси...» – ніби бачу ключ сумний,наче в небеса дивлюся: що то – голос неземний! (Н. Супруненко).

«П! – а. – П».

«П, – а:  – П?».

 «П», – а.

«П? – а:  – П».

«П, – а. – П!».

«П, – а. – П?».

«П», – а.

А: «П?».

 Чого зажурився, мій любий козаче  питає дівчина вродлива (Леся Українка).

Як тобі сказати що людина  то не ворог птиці чи звірку (М. Сингаївський).

Що ж не дає мені промовить просто Так, доле, ти міцніша, я корюся (Леся Українка).

 Насуплю я брови  говорить зима  і вітер з морозом повіє (С. Черкасенко).

Низочкою ходим, тонкими голосочками виводим Ой на річці, на Йордані, там Пречиста ризи прала (Л. Костенко).

А це ти, Максиме зрадів Карно, дивлячись у вікно. Заходь, заходь! (М. Коцюбинський).

Де Почайна, Либідь? Де вони? Чом зникають орні землі, луки? в нас щодня запитують сини, незабаром запитають внуки (В. Женченко).

 Закохався я і гину каже лицар та не тямлю  віршування (Леся Українка).

 чуже мовлення, передане недослівно, із збереженням лише основного змісту, але не форми та інтонації;

дослівно відтворений чужий вислів, у якому збережено його лексичні, синтаксичні та інтонаційні особливості;

 чужа мова, уведена в авторський текст як слова автора;

слова, які називають того, хто передає чуже мовлення.

"Скільки ж це буде верстов?" - запитав Григорія наш дід Семен, тоді ще живий. (О.Довженко)

"А хто їх там лічив, — стримано відповів мандрівник. Там їх ніхто й не злічить". (О.Довженко)

«За віщо, за віщо я мушу терпіти стільки прикростей? – думав він, бігаючи по хаті. – Чи ж я хотів одібрати від них хліб?..»  (М.Коцюбинський)

- Ну, гаразд, — допитували сусіди. — А чого ж ви повернулись з далеких країв? (О.Довженко)