Речення із звертаннями, вставними словами

Там найдете щире серце і слово ласкаве.

А тим часом твої сестри-зорі безвічнії попід небом попливуть засяють.

Боярине прошу зажити з нами хліба-солі.

Ідіть же ви та молітесь а я доспіваю.

Ти тільки гість в житті моїм, сонце, бажаний гість.

Чи не покинуть нам, небого, моя сусідонько убога, вірші нікчемні віршувать?

Дай, Боже, панночко, тобі щасливу та красну долю!

Вгамуйся, думко, не літай так буйноЙ

О Господи прости нам цю ганьбу!

Гей писарю неси мою печатку!

Ой ви дітки мої мої голуб*ята не журіться подивіться як танцює мати.

Ой волохи ой волохи вас осталось трохи

Та ти, мене дубу, отінив, як хмара.

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сну, не дивися в той бік, моя пташко!

Привітай же, моя ненько, моя Україно, моїх діток нерозумних, як свою дитину.

Розкажи ж тепер, Степане, про свою недолю.

Мій брат, Богдане, сповістив полковників, що ти живий, і що чекаєш їх.

Збери себе докупи, тоді і військо, гетьмане збереш.

Ори, ори й співай, ти велетню, закутий в недолі й тьми ярмо!

Сину, мій Тимоше, то ж був не наказ!

Воно, скажу вам, легше, як на мене, діла у битвах шаблею рішать.

Ніколи, звичайно ж, не було на цьому військовому судні закоханої пари.

І з тобою було б нам гірко, обіймав би нас часто сум, і, бувало б, темніла зірка у тумані тривожних дум.

І час інший, і, мабуть, я сам уже не той.

А Федько справді щось незвичайне виробляв на річці.

Отже, лелека переламав крило, а тому й не зумів відлетіти до вирію наприкінці серпня.

Грек знову міг зустрітися з тобою, що він тепер, до речі, і зробив.

Тільки, на жаль, качка вже почала старіти, і не всяка їжа йде їй на здоров*я.

Коли б її повезти на Вкраїну, то може б, ще й одужала.

Ми скрізь її шукали, палац горів... Замкнув її той кат... І вже з пожежі ледве врятували, та, мабуть, пізно.

Понад хвилі, понад море понесу з собою горе, може, втоплю, може, згублю, а може, долю приголублю, - хто знає?

Що ж, може, там ясніше світить місяць?

Старому видно було ніяково за те, що виявив перед незнайомою людиною слабкість.

Риба аж вистрибувала на глибоких місцях, і видно було їй на березі успокоєне вогнище.

Справді ж видно нелегко живеться цьому їхньому заводчанину.

Видно борсук знав коли достигають плоди, і зараз навдувався до яблунь і кислиць.

І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Себуде ваша заслуга, зелені ниви з шовковим шумом, й твоя, зозуле.

Я лечу до тебе, чужоземко моя дорога, щоб до кінця нашого життєвого шляху бути разом.

Я п*ю тебе, сонце, твій теплий цілющий напій.

Дивись же на мене, сонце, й засмали мою душу.

Сутужна, сину мій, вкраїнська справа.

Щось довгенько вирізуєш, небоже, сопілки.

А ти, голубонько, ти кралечко моя, поки співаєш на калині, то весело мені.

Безмежнеє поле в сніжному завої, ох, дай мені обширу й волі!

Не покидай мене, моя дитино і отчого подвір*я джерело.

А що старий, якби ти попрохав ще й худоби та птиці?

Пісне, моя ти, підстрелена пташко, мусиш замовкнуть і ти.