Речення ускладнене звертаннями, вставними словами

вставне 

звертання

однорідні члени речення

поширене

Звертання і вставні слова не є членами речень.

Звертання і вставні слова на письмі завжди відокремлюються комами.

Звертання і вставні слова можуть стояти на початку і в кінці речень.

Звертання і вставні слова завжди є членами речень.

До чужої їди солі не клади.

Чом ти не колишеш мого серця стиха?

Буде в пісні жить моя душа.

Цей хліб – то праця ваших рук, ваш піт і втома хлібороби.

Речення, у якому є звертання, вставні слова, однорідні члени називаються поширеними.

Не бувають вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні, особливо.

Бувають вставними або членами речення: правда, кажуть, може, здається, на щастя.

У реченні (Кажуть, дощ завжди щастя приносить.) вставне слово вказує на порядок викладу думок.

Спасибі земле за твої щедроти.

Україно Доки жити буду, доти відкриватиму тебе.

Співаймо сестрице веснянку.

Що братику посієш, те й пожнеш.

Це сяйво здається нев’янучим.

Через ці кущі здається ніхто не пробереться. 

А хлібам колосистим здається немає кінця.

Гори здається стояли тут поруч.

На щастя, літак ішов по курсу майже на схід.

І найвища, по-моєму, краса – це краса вірності.

Тварини, безумовно, передчувають зміни природи.

Можливо, вдома дощик не вщухає.

На щастя, літак ішов по курсу майже на схід.

І найвища, по-моєму, краса – це краса вірності.

Тварини, безумовно, передчувають зміни природи.

Можливо, вдома дощик не вщухає

На щастя, літак ішов по курсу майже на схід.

І найвища, по-моєму, краса – це краса вірності.

Тварини, безумовно, передчувають зміни природи.

Можливо, вдома дощик не вщухає.

Напевне, кожному доводилося спостерігати за красою давніх пам’яток.

На місці собору, за словами літописця, було колись поле поза містом.

Уявіть собі, у порівнянні з іншими порами року, навесні частота дихання у людей збільшується на одну третину.

Я думаю, багатьом цікаво, як же птахам вдається без карт пролітати тисячі кілометрів і безпомилково потрапляти в призначений пункт.

Яка чудодійна, ти, водо студена.

Спи, моя дитино, золота.

Світ, на щастя, зачарований піснею.

Так може нарікань на долю вже доволі?