Речення з однорідними членами

Прийшла зима - і все заснуло навкруги.

Лісове озеро покрилося тонкою кригою.

Сніг падає на мерзлу землю, дерева й кущі.

У холодному небі виблискували зорі. 

Києво-Печерська лавра – святиня України. 

Парк прикрашають статуї.

Почувся знадвору чийсь тихий голос

Широкою, вкритою туманом долиною верталися додому.

У  цехових майстернях часів середньовіччя виготовлялися пергамент

Поміж замком і ставом розкинулося передмістя.

Наймилішою для людини є рідна мова.

Ми чуєм трав зелений крик.

Гучний дзвінок у коридорі провіс велику перерву. 

Над монастирем повільно сходить сонце.

Дмитро Білоус виступає як поет, перекладач, критик. 

Ліс задзвенів пташиними голосами.

Ліс якусь хвилину стояв нерухомо, мовчки.

Лагідно світить сонце, голубіє небо.

Зашепотіли збуджені листочки.

Полохливий заєць пригинає вуха.

Узимку калина вабить нас червоними гронами. 

Білий сніг весело порипує під ногами.

Ялинами й соснами милуюся взимку. 

Кущі глоду на галявині  вкрилися пухнастим снігом.

Тягнуться до сонця і квітки, і трави.

3 берега на берег можна добутися баржами або човнами.

Життя пливе в майбутнє, у завтрашнє, у безкрає.

Понад морями пролягають тіні.

Бігли назустріч хлопчик та дівчинка.

Весна цвіла, співала ніжним цвітом.

Під самою хатою росли червоні та рожеві троянди.

Двоярусний білий собор було видно з усіх околиць міста.

Сонце росло, палало і тихо спускалося додолу.

Тут були і авіатори, і танкісти, і артилеристи. 

Ми чуєм трав зелений крик, дощів задумані рефрени. 

Голубі, сині, фіолетові, рожеві пасма снувались над горами.   

Знову потекли теплі, лагідні, задумливі дні.  

В один день затопило ліси, сінокоси, городи.

Сидить батько кінець стола, на руки схилився.

Сонце вже схилилося на захід і не пекло. 

Це місто любило легенди, жило ними.

Розплелись, розсипались вересневі дні.

Ніхто і ніде мене не чекає  

Є в наших лісах водяний звір.  

Сонце росло, палало і тихо спускалося додолу.

Ліси й садки укрились цвітом запашним

Студенти виконували завдання керівника швидко, весело, моторно.

Бачу руки твої, моя мамо, твою ласку я чую, рідненька.

лишивши на землі неприкриті плями.

дарма що була середина жовтня.

а вечір видався дивовижно теплим.

так що вийти на футбольне поле ми не змогли.

і перетворив галявину на строкатий візерунок.

і води, цих першооснов життя.

а людина - без щастя.

як квітка без води.

тому що усе живе загине.

яке яскраво світить високо в небі.

А тим часом місяць пливе оглядать небо й зорі та землю й море.

У моїй душі бриніли людські голоси і ні вдень ні вночі не давали спокою.

Підемо до лісу або в гай погуляти чи на річку порибалити.

Жовтороте ластів’ятко силилося вилетіти з гнізда та ще не змогло.

Пізньої осені на зритій землі поплуталась гарбузова огудина.

… але не терплю холодних листопадових.

… зі щебетанням птахів у нашому саду.

… тоді так мріється про щось небуденне.

… напоєні пахощами яблуневого цвіту.

… хоча й червневі мають свої принади.

і химерно розмальованими лавками.

де розрослися невідомі екзотичні квіти.

ніби там попрацював ландшафтний дизайнер.

адже ми змагалися за звання найкращого садівника.

а під’їзди – дзеркалами та квітами у вазонах.

але недолюблюю холодні листопадові.

зі щебетанням птахів у нашому саду.

тоді так мріється про щось небуденне.

напоєні пахощами яблуневого цвіту.

хоча й червневі мають свої принади.