Речення з однорідними членами. Звертання. Вставні слова та сполучення слів

Вірний приятель — то найбільший скарб.

Співають ідучи дівчата, а матері вечерять ждуть.

Все минеться, одна правда зостанеться.

Горобина і ялинка росли поруч.

Густий запах гречок і сухої стерні повівав з поля.

У наших лісах ростуть хвойні дерева ялини сосни кедри смереки тис тощо.

Усе навкруги було повите світанковою сутінню.

Одне лелеченя сиділо на місці й заздрісно дивилося в небо.

Вертоліт, вертоліт вирушає в політ.

І ти, білолиций, по синьому небу вийдеш погулять.

Бережи честь змолоду.

Хто хвалиться, той кається.

Україно! Ти для мене диво!

Чом ти, березо, така журлива?

Догадайтесь, дітоньки, ви самі, хто ці робить стежечки узимі.

Скажи мені, мій братику, королевий цвіте!

І ось, нарешті, вершина.

Душа моя, неначе диво-чаша, любов’ю переповнена ущерть.

Тече вода в синє море, та не витікає.

Мамусю, голубко! Сьогодні я вранці ходила в садок.

Кажуть, морозами його тут витискає з землі.

То, може, нарікань на долю вже доволі?

Сподобавсь, видимо, козак дівчині.

Можливо, дома дощик не вщухає.

Угорі просвистіли крилами чирята, у броді скинулась риба...

А мати хоче научати, так соловейко не дає.

Лукавий чоловік сіє незгоду, а донощик приятелів сварить.

До чого ж гарно і весело було в нашому городі!

Дерево друг і помічник людини.

Прилітають північні пернаті гості сірувато-рожеві омелюхи качки гуси лебеді.

Серед них ходив і наш олень.

Споконвіку пісня була вірним супутником сестрою і другом людини.

Завітай осінньої пори до лісу.

Дідусь широко відчиняє ворота, і я виїжджаю з подвір’я.

Не хилися, явороньку, ти ще зелененький!

Все добре переймай, а зла уникай.

Ой сонечко ясне, невже ти втомилось чи ти розгнівилось?

Друзі, зачекайте на путі!

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько…

Бо кажуть, дитино, що мова наша — солов’їна.

Все тут рідне: трава, листок, пір’їна.

Ходімо, братове! Чекає осіння дорога.

Юні друзі, ви, певна річ, полюбляєте мандри.

Дощ пройшов, і день такий полив’яний.

Не жартуй наді мною, будь ласка.

Мабуть, день і ніч дивився б картини.

А хлібам колосистим, здається, немає кінця.

Звісно, то скрипіли охоплені полум’ям осені дерева.