Речення з однорідними членами. Звертання. Вставні слова й словосполучення

В небі летять і курличуть лелеки .

Повітря чисте й прозоре.

Сонце світить та вже не гріє.

З дерев почало осипатися багряне й жовте листя.

підметом

додатком

означенням

присудком

По узліссях ще ростуть гриби чорноголові підосичники зеленуваті й рожеві сироїжки слизькі грузді і запашні рижики 

Скрізь червоно на небі і на узгір’ях і на горі 

Звучать улюблені слова Держава Тризуб Булава! 

Пісні приказки прислів’я  все те вражало надзвичайним багатством жарту гумору практичного розуму 

Здавалось ще сильніше загримів грім.

Напевно зараз піде рясний дощ.

Добігти додому видно не встигну.

Оленка може сховатися від дощу під стріхою.

Чого ж, ти, мовчиш, сивий вітряче?

Йди в тисячоліття, рідна мово, до сердець і душ людських доходь.

Широкий Дніпре мій, з тобою ми в розлуці.

На волоссі твоєму, кохана, діадема з проміння цвіте.

Зерно і камінь, суша і вода достойні буть зображені на картині.

Була весна весела, щедра, мила.

Мавка йде до калини, ламає червоні кетяги ягід.

Полохливий заєць пригина вуха, витріща очі і порина у море лісових звуків.

Поблискують черешеньки в листі зелененькім.

Мама співає дитині першу пісню відводить уперше до школи.

Вийди вийди сонечко на дідове полечко.

Чому ти мовчиш чому не відповідаєш?

Гетьмани гетьмани якби-то ви встали.

Спи синочку спи дитя.

Запалай мій вогнику крилатий полум'ям привітним і незлим.

Не боюсь тебе я  доле  зовсім не боюся.

Отже, що тут багато говорити і сперечатися.

Звісно, хлопцям не було чого боятися.

Відступати нам, по-перше, пізно, а , по-друге, немає підстав.

На жаль, ми не зустрінемось з тобою.

присудком

додатком

не є членом речення

обставиною

Скрізь червоно: на небі, на узгір'ях, на горі.

Понад морями пролягають: тіні журби й тривоги, спогадів і снів.

Сінешні, й хатні двері були відчинені.

Велетенські хвилі набігали на берег, обламували його, й підмивали прибережні дерева та кущі

Жив, живеш і будеш жити мій, народе.

О краю мій тужу я, за тобою!

Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно

Люблю я сонечко, тебе.

У калині, кажуть, материна любов і мудрість.

Видно, борсук знав, коли достигають плоди, і зараз не навідувався сюди.

Скажіть, будь ласка, де живе мрія.

Без сумніву, і ми не в тім’я биті.

Чужа душа – то, кажуть, темний ліс.

Може то птахи приносять на своїх крилах весну? 

Мова - це, без сумніву, фундамент культури.

Нам літня ніч може розповісти багато таємниць.

Скрізь червоно: на небі, і на узгір’ях, і на горі.

Тече вода в синє море, та не витікає.

Любив дід гарну бесіду і добре слово.

Раділи верби і тополі…

До тебе люба річечко ще вернеться весна.

Як тебе не любити Києве мій.

Скажіть шановний де мешкає Софія.

Друже радий зустрічі з тобою.

Раділи і садок і поле, і долина.

Світить та не гріє сонце золоте.

Будинки, сади, сніги - усе мліє в теплі сонця.

У лісі не було нічого: ні ягід, ні грибів, ні черешень.

першому

четвертому

третьому

п"ятому

першому

третьому

четвертому

п"ятому

Усі: вовки, білки, зайці – бігають по снігу і мимоволі мабуть залишають свої сліди.

Усі: вовки, білки, зайці – бігають по снігу і мимоволі, мабуть, залишають свої сліди.

Усі - вовки, білки, зайці бігають по снігу і мимоволі, мабуть, залишають свої сліди.

Усі: вовки, білки, зайці бігають по снігу і мимоволі, мабуть залишають свої сліди.

Уже відспівав свою мелодію березень, і поплив з гір у доли швидкими потоками

Уже відспівав свою мелодію березень і поплив з гір, у доли швидкими потоками 

Уже відспівав свою мелодію березень і поплив з гір у доли швидкими потоками 

Уже, відспівав свою мелодію березень і поплив з гір у доли швидкими потоками 

Життя прожити не поле перейти.

Пронеслася над галявиною ціла зграйка птахів сороки ворони граки.

На галявині в лісі в полі всюди чується гомін птахів.

Сяє сонце пливуть хмаринки щебечуть птахи.

підметом

не є членом речення

присудком

додатком

Натомлені села вечеряти сіли під грушами, вишнями і небесами (М. Вінграновський).

Земля, і вода, і повітря все поснуло (М. Коцюбинський).

Того можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ (М. Рильський).

Бобри натягали гілляк, склали їх упоперек річки, й обмазали мулом (В. Таращук).

Чи влітку, чи в осінню негоду, чи в найлютішу зимову заметіль – завжди до нього могли постукати 

Летіть, летіть, нестримні журавлі, через усі держави і кордони (А, Матвійчик).