Розділові знаки у складносурядному реченні

Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкує.

І наперед не треба ворожити і за минулим плакати не варт.

Над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом сизий деревій.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть.

Танула сиза мла й у первісній величі сходило сонце.

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

А вже весна і знову серця щем і знов надія мертва оживає.

А літо йде полями і гаями і вітер ніє і цвіте блакить.

Не сплять лиш цвіркуни і фонтан та кліна очима-зорями небо.

Чи то мені здається чи то справді свист тихшає?

Під вечір стихли голоси й засяяли в небесах зорі.

А гуси знов ґелґочуть на озерах і пахнуть медом плавні навесні.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

Ураз труснуло всю світобудову і тиша впала на свічадо плес.

Ясно ще осіннє сонце сяє та холодом осіннім вже в повітрі потягає.

Микола направив струни повів смичком і жалібна пісня розляглася по хаті.

На яру стояло чималеньке село і посеред села біліла невеличка нова церква.

Чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум’ям згорю.

Зустрілись двоє пізно по зимі та вже на скронях паморозь зимова.

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день.

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа!

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Давно закінчилася злива і хмари розійшлися.

Пройшла гроза і ніч промчала.

Глянуть не встигнеш і вік промайне.

Зросли заводи і міста і відступили хащі.

Минуло чимало років і крила поважчали.

1

2

3

4

5

Ти ще виболюешся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти ще виболюешся болем, ти ще роздерта на шматки та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти ще виболюешся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти, ще виболюешся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти ще виболюешся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна ти випросталася для волі.

Безконечні стежки скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Кам’яні баби стояли на курганах і сліпо дивились у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи нової поживи.

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Шаблю вибито з рук але з серця не вибито дух волі й жадання краси!