Прочитай текст мовчки протягом 5 хвилин і запам'ятай доки ти прочитав за цей час. Обов'язково дочитай текст до кінця.
ЛЬОНОК
Росла в саду дуже красива яблунька. Весною вона вкривалась рожевим цвітом, а влітку на її гілках наливалися червонобокі яблука.
Але цієї весни яблунька ні листя, ні квітів не випустила. Стояла якась сумна, невесела, аж похилилася, бідолашна.
- Ось я її поправлю, - сказала Катруся. - Нехай вона не хилиться, а стоїть рівненько-рівненько.
Дівчинка підійшла до яблуньки і почала вирівнювати. Але деревце замість того, щоб стояти прямо, зовсім вилізло із землі. Катруся від несподіванки аж скрикнула. Тато і мама теж злякались, бо такого в них ще не траплялося. Оглянули вони деревце і побачили, що всі корені в нього погризені, сліди на них, як ото від мишачих зубів.
Але, як потім з’ясували, шкоди наробили не миші, а водяний щур, звірина така, схожа на пацюка. Тоді вони втрьох почали шукати нору того щура. Де тільки її не шукали, та так і не знайшли. Пожурилися за яблунькою, але що вдієш, жалем біді не зарадиш - це ж ясно. Довелося миритися з утратою.
Невдовзі після того Катруся з татом ішли садком і раптом побачили, як маленький кошлатий звірок шмигнув біля сарайчика і за одну мить зник під колодками, що лежали вздовж стіни.
- Це ж, мабуть, отой щур сховався, - зашепотіла збуджено Катруся. - Татусю, давай спіймаємо його!
Він узяв під кущем винограду палицю і навшпиньки підійшов до колодок. Заглянув туди і бачить: сидить звірок, голову сховав, а спину свою кошлату назовні виставив.
«Ну, не будемо ловити ґав», - подумав тато, підняв догори палицю.
Замахнувся, а рука чомусь не опускається, ніби щось її стримує і підказує: не поспішай, краще роздивися, що воно таке!
Колодок під стіною було три. Скинув тато верхню - звірок поворухнувся, але не втік, тільки щільніше припав до землі. Тоді Катрусин тато почав відсувати другу колодку. І лиш відсунув трохи — звірок повернув голову і так глянув на нього, що тато аж одхилився - такий несподіваний був той погляд. Очі у звірка, виявилось, зовсім голубі, великі і чисті-чисті.
Катруся теж побачила його очі, скам’яніла на мить, потім як закричить:
Та це ж кошеня!
І вона не помилилася. То справді було кошеня. Волохате, гарне - сибірської породи. Дощ, який ішов перед тим, намочив його, розкошлав, ото ж воно й здалося їм водяним щуром.
Зрозуміло, що кошеня вони забрали собі й назвали його Льонком - за чисті голубі очі.
Іван Сенченко
Текст прочитаний повністю.
Прочитано половину тексту.
Прочитано більше половини тексту .
Прочитано менше половини тексту .
Зареєструватись за допомогою Google