Синтаксис

Гаснуть вогні, ніби в море падають янтарні зорі (О. Гончар).

Мені спочатку здалося, що кружляю на місці (О. Гончар).

Люди, які жертвують усім для інших, творять святу справу.

Мати сита, коли діти не голодні.

Дівчина стала радо показувати йому, що збирає кленові листки.

Ніщо мені так не пахне, як наш степ (О. Гончар).

Наближалась весна, так що вже не тільки вдень, а й вночі капало зі стріх (М. Коцюбинський).

Людину прив’язує до певного місця на землі дім, де вона народилася (А. Хорунжий).

Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче (І. Нечуй-Левицький).

Добре те, коли людина вміє добре мріяти (В. Минко).

Часом Десна розливалась так пишно, що у воді потопали не тільки ліси й сінокоси (О. Довженко).

Хоч би як під правду лжа не рядилась, правда, як мати, на світі одна.

Відомо, що мова кожного народу – явище давнє (Г. Нудьга).

Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано до чорних скель, високо  підведімо голову (В. Гоян).

По узліссі на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава (Леся Українка).

Мова й пісня – дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони (Г. Нудьга).

На клумбах горіли маки, а ранні левкої тільки що розпускалися (М. Коцюбинський).

Матері все життя дивляться нам услід, вирядивши в люди (О. Сизоненко).

Прийми, Боже, молитву всіх дітей, бо ми просимо за Україну, за рідну матір, і молитва наша праведна, як і любов (Я. Гоян).

Слово ,,мама” росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева (З газети).

Край неба на сході помітно блідне, так що в нього вже можна розпізнати сіру пелену розірваних вітром хмар (В. Кучер).

Якщо узявсь іти, кінця ти доходжай (П. Тичина).

Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.

Як я радію за ту людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра).

І серцю дано не бідніти, і думам дано не всихать.

І серцю дано: не бідніти - і думам дано не всихать.

І серцю дано - не бідніти - і думам дано не всихать.

І серцю дано не бідніти - і думам дано не всихать.

Осипаються зорі на груди і розгойдує небо над землею пусті терези.

А літо йде полями і гаями і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко).

Світло сліпить, та не грає веселе проміння (Леся Українка).

То комиш упаде в око то дим тріпоче в повітрі (Леся Українка).

І шумить діброва, і синіє шлях і дзвенить дніпрова хвиля у дротах.

Хата біліє ярко між зеленими тополями та блищать ясні віконця.

Ні повітря не ворухнеться, ні пташка не защебече (М. Коцюбинський).

Пройшла гроза і ніч промчала, і знову день шумить кругом.

Місяць нахилився над гаєм і роси пив з пахучих полонин.

Кипариси від ночі і до ранку все шумлять і шумлять навкруги.

Швидко линуть роки, і ніхто їх не стримає.

Біля дороги бовваніли і випинались кущі, схожі на копиці.

Завжди перед головною.

Завжди всередині головної.

Завжди після головної.

Може стояти перед, після і в середині головної.

Складнопідрядне речення з однорідною супідрядністю

З неоднорідною супідрядністю

З послідовною супідрядністю

Складнопідрядне речення.

То шумів зелений лист, то мінився золотом ряст.

Якщо не виконаєш завдання, то не отримаєш сюрприз.

Чи то горобці, чи то синички так розспівались у гаю.

То не вітер шумить у гаю …

З’ясувальні

Означальні

Обставинні

З’ясувальні, означальні

Твій мужній голос музикою лине, як плескіт хвиль і сяйво без зірок.

Пташки, що влітку так співали, у ірій вже поодлітали (Є. Гребінка).

Я радію за ту людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра).

Намалюй мені ніч, коли падають зорі (М. Петренко).

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить (В. Сосюра).

Щасливий майстер, що з тяжкої брили прекрасну постать висікав на радість людям (М. Рильський).

Дивись, як розноситься цвіт орхідеї, що вчора, ще вчора жила.

Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра).

На небі збиралися великі хмари, так що можна сподіватися дощу.

Дерева благають, щоб парості розпустило в їхнім біднім краї.

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут (М. Коцюбинський).

То не любов, яка не вміє бажати іншому добра (Р. Третяков).

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб.

Здавалося хлопцю, що не скоро пролине літо молоде (Д. Луценко).

Угорі озвалися журавлі, що взяли літо на крила і летіли в далекий вирій (М. Стельмах)

Якщо взявся іти, до кінця ти доходжай (П. Тичина).

Шматок хліба, поділений навпіл, робить людей друзями (Народна творчість).

Людей, які прийшли з доброю місією, завжди зустрічають хлібом-сіллю (В. Яворівський).

Ростуть слова, немов росте трава (М. Ільницький).

Люблю, коли хвилі шумують, лишаючи слід (В. Сосюра).

Про що я зможу повісти, як стрінемось при зустрічі при нашій.

Як добре те, що смерті не боюся і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Той, хто не знає материнської мови або цурається її, засуджує себе на злиденність  душі (В. Сухомлинський).

Бережіться такого слова, що роз’єднує людей (Л. Толстой).

Люблю людей землі моєї, бо й я землі моєї син (В. Сосюра).

Що посієш, те й пожнеш (Народна творчість).

Щасливий той, у кого друзі вірні (Народна творчість).

Знання – ось та велика сила, що стоїть вище життя (О. Лосєв).

Чому? З якої причини?

Як? Яким способом? Якою мірою? Наскільки?

Всіх відмінків прикметника

Всіх відмінків іменника

А сонечко встане, як перше вставало (Т. Шевченко).

Я родом з тих країв, де пахне небом і весною (І. Гринько).

Там, де зорі сяють з-за гори, над водою гнуться явори (А. Малишко).

Гомонить жива вода, де сухі степи шуміли (М. Рильський).

Над нашим селом, що лежить над річкою, щоосені пролітають журавлі (З журналу).

Де рідний край, там під ялиною рай (Народна творчість).

Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту (Леся Українка).

На тій частині земної поверхні, де колись хлюпотіло море, зараз залягають крейдяні пласти (З газети).

Пишіть листи і надсилайте вчасно, коли їх ждуть далекі адресати.

Умій жити так, щоб у тебе другом була єдність духу, ідеалів.

Біда навчить, кому подати руку (Д. Павличко).

Щоб вволю всього мати, треба чесно працювати (Народна мудрість).

Скільки мотузкові не витися, а кінець буде (М. Стельмах).

Сніг блищав так, що Дмитрик не міг на нього дивитись.

Загляне місяць крізь дерев вершини, де буде кликать щастя соловей.

Дорога та хатка, де родила матка (Народна творчість).

Коли ідеш ранковим полем, там грають бризки від роси (В. Сосюра).

Я підійшов до картини, щоб подивитися на неї зблизька (З газети).

Хто грамоти вміє, той добро сіє (Народна творчість).

Сиву голову шануй, аби й сам такої нажив (Народна творчість).

Соловей співає, поки дітей не виведе (Народна творчість).

І зацвітуть червоні маки на тих столочених полях, де люди, вбиті в час атаки, довіку житимуть в піснях (Л. Дмитерко).

І дві вербички стали на сторожі, щоб ту могилу час не зарівняв.

Я обламаю хвилинам пальці, щоб не сплітались в печаль годин.

Біжать тумани, пробудились води, вітри вирують, дзвонить сіножать (М. Сингаївський).

Пішов шелест по діброві, - шепчуть густі лози

Кричать сови, спить діброва, зіроньки сіяють (Т. Шевченко)

Защебетав соловейко – пішла луна гаєм (Т. Шевченко).

Вимагає час новий, щоб ми вершини ще не знані підкоряли.

Хай мені зоріють зорі, доки сонце моє спить ( О. Олесь).

Благословенна праця рільника, що оре цілину в ясній надії.

Тим трава така зелена, що близька вода (А. Метлинський).