Синтаксис

А Мати жде й поглядом далеким шукає битий, посивілий шлях.

Б Стара черемха заздро поглядала на вишню, визрілу несміло.

В Зустрілись двоє пізно по зимі, та вже й на скронях поморозь зимова

Г Народилося літо з дощів і снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

А Золотожари літня ніч губила, і матіола мліла запашна.

Б То все було в весняній круговерті, у юності щасливому гнізді.

В Зігрій мене, бо осінь за вікном про себе тихим сумом сповістила.

Г Навіщо мені весна, коли твої очі – проліски?

А У високості – блакить.

Б Поети – вічні перехожі.

В Люблю яскраві маки і волошки.

Г Краплини перші вдарили об шибку.

А Від добра добра не шукають.

Б Субота. Вечір.

В Покромсали життя моє на частки.

Г У хаті було чисто та гарно.

А Холодна зима.

Б На столі зошити й книжки.

В Наша школа гарна.

Г Зима рання.

А …ховалися комахи в невидимі щілини.

Б …і різко тараном падали вниз.

В … і розбивали небо блискавки.

Г …коли вибігав у двір старий кіт.

А Уночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.

Б Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив.

В Ну хто не грав його і хто не слухав?

Г Під стріху вигнався соняшник і кручені паничі по ньому в’ються.

У грудях несвідомо й непомітно заповнювало всі кутки прекрасне.

Догоряє липневий день, палахкотить на білих стінах собору, що вигнався в небо.

Ось і річка, що має чотири броди, ось і принишкле село з корогвами тополь.

Буря втрамбовувала сніг, іти було набагато легше.

А Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Б Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по моїй землі.

В Сестра розповідала, ніби солов'їха в гаю щебетала.

Г Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумливому мареві.

А Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

Б А там, де береза витісняла сосну, усе залито бенгальським вогнем.

В Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

Г Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.