Складне речення.

Сурядним і підрядним зв'язком

Підрядним і безсполучниковим зв'язком

Сурядним і безсполучниковим зв'язком

три

чотири

п"ять

шість

Коли є і звичаї, і традиції, і пісні, то приймаєш їх як щось цілком природне, а, коли це зникає, то починаєш докопуватися до причин зникнення того, що раніше тобі здавалося незникненним (В. Голобородько)

Мати вірила: земля все знає, що говорить чи думає чоловік; на самоті вона тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого...(М. Стельмах)

Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної, із ранкових туманів, з небесних октав, коли думи збігалися з мли бездоріжньої і незвіданий смуток за душу смоктав (В. Симоненко)

Дивись: де сонце умивалось, там стільки крапель золотих кульбабиних в траві зосталось, що й небо мружиться від них (Д. Іванов)

упевненість/невпевненість

почуття

порядок викладу думок

слова ввічливості

яке має дві або більше граматичних основ

яке має сполучники

у якому є розділові знаки

велике за обсягом

Засинає місто після праці під нічною ковдрою.

І земля, і вода, і повітря - все поснуло.

На воді лежали широкі темно-зелені листки латаття, а поміж них жовтіли голівки лілей.

Палала водяна лавина, розплющувалася об асфальт.

Йди йди Марусе та швидко вертайся.

Може де в дорозі занедужав.

І здається мені в цю мить, що я всесильний.

Слався од краю до краю Вітчизно моя!

З берега видно далеко.

Сьогодні видно буде сніг.

Горизонт видно там, де немає високих будинків.

Ворогів зовсім не видно.

Сашко сказав що десь тут має бути вода.

Діти будьте уважними на дорозі.

Джерело набирало сили бо розтавав сніг.

Чує кіт молочко у глечику, солодке запашне свіженьке.

О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань.

Як же так убого ви живете, Чом так занепали ви.

В житті найвище треба вміти — у серці зберегти вогонь.

О земле-мати! В сонячній добі вітаю я пробудження в тобі.

Тільки в праці невтомній крилатим стаєш. 

«Прощай, Самсоне! — крикнула зрадлива, — Ти думав, що я забуду родину?»

«Прощай Самсоне! — крикнула зрадлива: — Ти думав, що я забуду родину?»

«Прощай, Самсоне!» — крикнула зрадлива. — «Ти думав, що я забуду родину?»

«Прощай, Самсоне! — крикнула зрадлива. — Ти думав, що я забуду родину?»

Батько гукнув з подвірʼя, Васильку йди сюди.

Голубчику, рятуй, тут простогнала Щука.

Вона спитала тихо, чого він журиться.

Ніщо так не красить людину, як натхнення, подумала Ярослава.