Складні речення. Пряма мова. Діалог

одна граматична основа.

дві або більше граматичних основ.

є другорядні члени речення.

є пряма мова.

Кругом по полю блищать усякі іскорки і жовті і сині і зелені. 

Мені приснились ночі солов’їні дівочі співи пахощі левад.

Дрімає сад і гостро пахне м’ята.

Співають дзвінко сонячного дня птахи і листя вітер і хмарини. 

Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом обхопили серце.

За переказом, гуси, сполошившись і розбудивши сторожу, врятували Рим від ворогів. 

Гримить Дніпро, шумить Сула,озвались голосом Карпати.

Раптом задув північний вітер, небо затяглося хмарами.

діалогом.

монологом.

прямою мовою.

складним реченням.

Добрий ранок непосидо посміхається мати.

Грім гуркоче і руда хмара лівим крилом обійма небо.

І затьохкав соловейко на калині Я складаю пісню Україні.

Пісня до правди доводить а правда до пісні горнеться

Я запитав товариша –«Ти підеш на річку ловити рибу?»

«Хто дітей любить, той добрий чоловік», – говорила колись моя бабуся.

Дівчина грайливо запитала: «А може, вона справді лісова мавка? »

«Кожній освіченій людині треба вдумливо ставитися до слова, - писала Є.Чак»

Хто багато говорить той мало робить писав В. Сухомлинський

Хвалилася калина Я з медом солодка

Разом із правдою ходить кривда мій любий сину промовила мати

Побачив Півень веселку та й сміється І в мене хвіст барвистий

Мати каже Не плач Бери собі мій калач.

Що це діється на світі розкривають очі квіти.

Буркотить незадоволено ведмідь Чим би це мені солодким закусить?

Чи любите ви пиріжки з калиною запитала бабуся.

Готові капітане ледь чутно запитав помічник.

слова, що вказують, кому належить пряма мова.

різновид прямої мови, розмова двох осіб.

зв’язне висловлювання однієї особи.

слово, що називає особу, яка бере участь у розмові.

фраза(слова) кожного учасника діалогу.

прикінцеві слова кожного з учасників діалогу.

слова, що вказують, кому вони належать.

слово, що називає особу, яка бере участь у розмові.

Так паленів Сашко козу з'їв. Бо дядька Чепіжного Сіроманець не любить. Дядько Чепіжний на нього ями копає по лісосмугах. А коли пропала вівця, то всі звернули на Сіроманця. А Сіроманець її в очі не бачив.

Побігайло відшкодував заплатив штраф сказав батько.

Тоді хто з них вовк — Сіроманець чи дядько Побігайло, що на своїх іменинах ту вівцю з’їв?

Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: за дубом хтось стояв! Піти глянути чи не йти? А може, воно звір який та ще вкусить? завагався Сашко. Але вирішив Чого це я та стану його боятися? Піду гляну.

За дубом стояло теля. Відбилося, мабуть, заблудило, не знає, куди іти.

Вчителька Надія Петрівна ввійшла в клас:

Добрий день!

Добрий день!

Сідайте... Сашко, це правда, що з вашого села сьогодні втік із кузні Сіроманець?

Втік відповів Сашко і сів.

— І що, оце після уроків ти сам будеш іти лісом? — запитала Надія Петрівна.

— Так я на лижах.

— На лижах. А ніч?

— А я нічого не боюся.

— А раптом вовк? — строго запитала Надія Петрівна.

Доки біг тато з товаришами, Андрійко потягнув вовка до гаражів:

— "Тату, розпалюй плитку в гаражі, я його тягну. Він дихає, хоча й помирає".

— "Не тягни! Покинь, бо, може, вкусить",— з порога крикнула Андрійкова мати.

Вдосвіта Сашко потихеньку вийшов з дому. На столі в його кімнатці біліла записка:

"Тату і мамо, мене не буде кілька днів. З шафи я взяв 50 карбованців.

Сашко".

— Це ти, сину?

— Тату, а у вовка вікно є?

— Вікно? Яке вікно?

— У лісі, чи де він там живе... Бо йому ж то треба дивитися, щоб не вбили.