Тире між підметом і присудком

Грати словом долею грати.

Душа не свита не одягнеш другу.

Щастя це трикутник а в нім три боки віра надія любов.

Найбільш гірка отрута нашого морального буття безнадійність.

 Руки твої роботящі – ось твоє щастя.

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського – скарб української нації.

 Студентство вищих шкіл – то найкращий цвіт нації.

День, вечір, ніч, ранок — білі, тьмяні. 

Дикий кіт хижий звір.

Красне слово золотий ключ.

Ми покоління смартфонів.

Дим це віддих людського житла.

Зачарована Десна безмежно гарна.

У поганого майстра й пилка крива.

Творчість завжди мрійна й тривожна.

Весна дівчисько в ластовинні.

Воістину прекрасен світ вночі.

Очі його  –  широко відкриті є.

Жити сльози лити.

Глузливий чоловік –  осоружний людям.

Червоне -то любов, а чорне-то журба.

Море-тихе і спокійне.

Найвище уміння-почати спочатку життя.

Я від коріння. Я від первовіку.

Кохання не забавка для душі.

Бути людиною дертись по вертикальній стіні.

Новорічна ніч як казка.

Серце моє не кам'яне.

Моя мати наївність, тиха жура і добрість безмежна.

З усіх втрат втрата часу найтяжча.

Говорити річ нудна.

Бджола відома трудівниця.

Вірити в казку щасливому буть.

Деревина міцна на своєму корінні.

Життя безумовно добрий учитель.

На гіллі рясному цвіт немов сніжинки.

Марудна справа жити без баталій.

Люди вимагають правди їм сервірують брехню.

Я ж у полоні нав'язливих дум тільки одне непокоїть мій ум.

Блакитне море, небо, і чарівні зелені береги затоки – усе залите сяйвом південного сонця.

Сто років – зморшка на чолі Землі.

Мушу випити келих до краю – полиновий мед самоти.

Над водою живою рясно птиці цвітуть – віщий знак супокою.

Ця земля суха засушив її суховій.

Поле, небо, синє море це все було моїм багатством-панством.

Вирують кола світляні  невтомні мотовила.

Життя прожити потоптати сум, єством своїм прославити людину!