Три зозулі з поклоном

Олесь Гончар

Григір Тютюнник

Олександр Довженко

Остап Вишня

повість

новела

оповідання

нарис

«вічну» тему «любовного трикутника» 

тему роздумів про суть кохання 

тему вітаїстичності як наскрізної оптимістичної тональності

тему кохання як розквіт творчих сил людини

неокласицизму

неоромантизму

шістдесятників

модернізму

"Король українського тиражу"

"Корифей української прози"

"Живописець правди"

"Солов'їне серце України"

"Його проза – це синтез народності і гуманізму, воістину загальнолюдського масштабу інтереси, глибинність естетичного змісту, рівне мислення, вивершеність образів, найяскравіші грані майстерності, завдяки чому твори Коцюбинського – це і духовний образ, і суть буття народу, його жива історія, великі гуманістичні уроки, мрія про будучину".

"Се правдивий артист із Божої ласки, яким уже нині можемо повеличатися перед світом".

"Розум він мав вольтерівської гостроти, викривач він був незрівнянний, та все ж визначальним, мені здається, в його вдачі було саме це: ніжність, душевність, поетичність. Ніякі найстуденіші вітри тяжких часів не могли остудити в його душі жар любові — невгасимої любові до народу, до Вітчизни, до краси життя й мистецтваЦ".

"...прийшов до читачів своїх чесно, надійно, надовго. Прийшов, щоб не розлучатись".

 "Сам був "парнишка" дебелий, "гвардійонець", як казали його односельчани, і на всіх через те дивився завжди згори вниз".

«Купивши ґрунт, почув себе ... зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». 

«Цей ... із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця, ― це ж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт.

"Товстопикий був, товстоногий. І рудий — матінко ти моя... Як стара солома". 

«Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика i великi розумнi сiрi очi, тiльки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкi кайдани неписьменностi i несвободи. Весь в полонi у сумного i весь в той же час з якоюсь внутрiшньою високою культурою думок i почуттiв».

"Ніби намальований на чорному полі картини, сидів...в білій сорочці з широкими рукавами. ...стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною".

 "...сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть чорнющі. Гляне було — просто гляне і все, а в грудях так і потерпне. Може, тому, що він рідко піднімав очі. Більше долонею їх прикриє і думає про щось. А востаннє як бачила його (ходила з передачею аж у Ромни, їх туди повезли), то вже не пекли, а тільки голубили — такі сумні. Дивиться ними — як з туману".

«…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …Боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість».

«Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка".

"Іще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю, а на виду аж сіяє... І що вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті - усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить».

«Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує менi розлуку. Довго-довго, не один десяток рокiв буде проводжати мене мати, дивлячись крiзь сльози на дорогу, довго хреститиме менi слiд i стоятиме з молитвами на зорях вечiрнiх i ранiшнiх, щоб не взяла мене нi куля, нi шабля, нi наклеп лихий».

 "Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса — колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собі, волосся умирає раніше, ніж людина..." 

«Любові Всевишній присвячується»

Василю Жуковському присвячений твір...

«Присвячую кононівським полям»

"Хто дасть голові моїй воду,

і очам моїм джерело сліз,

і плачуть і день і ніч за убитими..."

(Книга Ієремії, 9:1)

Ілля, Тереза

Софія, Марфа

Одарка, Марусина

Уля, Рина

явора

дуба

ялину

сосну

традиційне народне вітання з чужини

традиційне народне побажання щастя

традиційна формула-вибачення

традиційна народна формула-прохання не любити

ковалем

бондарем

бджолярем

столяром