Українська мова

перше

друге

третє

четверте

п'яте

перше

друге

третє

четверте

п'яте

першому

другому

третьому

четвертому

п'ятому

«Нема України без верби і калини», - кажуть у народі.

   «Що се, що?, кричить Бертольдо. Гей, ловіть співця, в’яжіте!»

    «Оце завтра з Хведьком прийдемо сюди, - подумав Марко».

    Дідусь промовляє тихо, урочисто – «Щасливі діти, що народились у лагідний час, в безпечну годину!»

 «О, та ви стали справжніми гуцулами!, - казав старий Бойчук».

Лис Микита хвалився:" Я прийду в місто і вкраду курку".

" А хто живе в цьому будинку?"- поцікавився Тимко.

"Я встигаю, бо Демко допомагає",- сказала мати усміхаючись і гордо добавила- Весь у батька."

"Насуплю брови,- говорить зима,- і вітер з морозом повіє".

 Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці, звиває собі віночок.

 3 берега на берег можна добутися баржами або човнами.

Життя, немов ріка, пливе в майбутнє, у завтрашнє, у безкрає

Це місто прекрасне як усмішка долі.

Руки зробилися як лід.

Дівчина мов пісня.

Максим почервонів як рак.

Двічі по два чотири.

Мої слова не зброя а ридання. 

Душа моя пустка холодна й німа.

Ці квіти спогади про світлі дні.

Мене весь час то палило, то морозило.

Зерно і камінь, суша і вода достойні буть зображені в картині

Любить він такі ночі безвечірні, цю тишу і якусь таємничість у всій природі.

Оркестр шалів, погрожував, благав, журивсь і плакав скрипок голосами, то шквалом бурі тишу розривав, то озивався десь під небесами.

Радіють молодій обнові берези, клени і явори.

Моя мати перша в світі навчила мене любить роси, легенький ранковий туман, п’янкий любисток, м’яту, маковий цвіт, осінній город і калину.

Людина має бути не тільки здоровою, а й гарною.

Неначе човен в синім морі то виринав, то потопав.

За городом срібною гладінню розлився ставок за ставком верби до води похилилися за вербами на пагорбі хати біліють.

Собака стояв під грушею і не зводив з Сашка здивованих очей.

Уночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами

Уже сонце скотилось до заходу і степова трава лисніла червоним одлиском

другорядні члени речення

члени речення, які відповідають на одне й те питання та відносяться до одного й того самого члена речення

члени речення, що становлять граматичну основу

однакові частини мови, які узгоджуються у роді, числі, відмінку

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним (М. Коцюбинський).

Реве, стогне хуртовина, котить, верне полем (Т. Шевченко).

Історія — це біографія народу, його жива душа (3 журналу).

Все про жовтень людині говорить: і каштанів розгонистий дзвін, і річок прохолода прозора, і червоні вітрила калин (Ф. Гарін).

Тим часом надворі вечоріло, жара спадала (І. Нечуй-Левицький). 

Місяць схиляється на захід, золотіє, втрачає чітку металевість контурів (3. Тулуб).

У неділю рано, як сонечко грало, виряджала мати дочку в чужу стороночку (Нар. творчість).

Минулеє вмерло, і вмерли гучні ті згадки про долю криваву (Б. Грінченко).

Погулявши коло бджіл і наївшись огіркових пуп’янків, натрапив я на моркву (О. Довженко).

А Орися росла собі, як та квітка на городі (П. Куліш). 

В тихому осінньому погідді осокори стояли під сонцем, наче вилиті з прозорожовтуватої вощини (І. Цюпа).

Десь спереду гукнув паровоз і здригнулись вагони (А. Головко).

Першим порухом Олени було бігти, попередити, захистити (І. Вільде).

Пурхне очеретянка понад водою, сяде на комишину і гойдається разом із нею (М. Коцюбинський).

Д) Тоді бійці, товплячись біля вікон, з радістю впізнавали штурмовані свої верховини, голосно звертались до них, як до живих істот (О. Гончар).

Повітря було наскрізь сухе не випадала навіть роса на світанку (О. Гончар).

Вершники здавалось зрослися з підібраними грудастими кіньми (М. Стельмах).

Було очевидно що вчора про підготовку до нападу ніхто нічого не знав ( М. Стельмах)

Дахи в український селах були переважно солом’яні (3 журналу).

У виробах народних майстринь Полісся переважають здебільшого червоний та чорний кольори (3 журналу).

А над усім тим густо стелиться дух свіжого степового сіна (С. Васильченко).

Незабаром у плавні прийшла тиха спокійна осінь (3 журн.).

В зеленім березовім гаю над Дністром весело щебетали пташки (І. Франко).

Як я вас люблю лісові осінні гості (О. Донченко).

Вишгород розкинувсь по широкому невисокому шпилі (І. Нечуй-Левицький).

І раптом, налетів шквальний вітер, здійняв у повітря здорову хмару пилу (С. Васильченко).

На сивій од роси траві по долу пасуться коні (Григір Тютюнник).

Жебонять голоси, як весною набрана з річки вода (В. Терен).

А тим часом у таборі запорожців почалися незгоди (М. Слабошпицький).

Молодий парубок сидів на возі і навіть не поганяв волів (І. Нечуй-Левицький)

Буде бите царями сіянеє жито! (Т. Шевченко).

Долинка вишита сонцем пускає їм в очі веселі сліпучі зайчики (М. Стельмах).

Рівно й спокійно дише натомлена з праці земля (М. Рильський).

На випускний вечір до закинутої в полтавські степи школи не приїздили ні Тичина ні Вишня (П. Загребельний).

Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець (С. Васильченко). 

Семеро одного не ждуть.

Він і думати не смів про навчання.

Хлопець цілий день бив байдики.

Усі чекаємо дощу.

Сьогодні небо золотаве.

Люблю осінь.

 Жінки втомились бути непрекрасними.

За правду, браття, єднаймось щиро.

Весна прийшла, та якось несподівано!

Шматок землі, ти звешся Україною.

І захлиналась наша переправа шаленим шквалом полум'я й води (Л.Костенко)

Любить свій край - це для народу жити, боротися за юне, за нове (В.Сосюра)

Хто топиться, той за соломинку вхопиться (Нар.творчість)

Меланка з Гафійкою теж заробляли (М.Коцюбинський)

Нафта — це кров землі і наша перемога.

Рідна мова — найдорожчий скарб народу.

Тут задзвенів схвильований і гнівний голос Кобзаря і всіма барвами ма­льовничої України заграла палітра Шевченка-живописця.

З товщі літ випростовує силу народ, кущ калини в піснях піднімається вгору.

1

2

3

4

1,2

1,3

2,3

2,4

1,2,3,4

2,3,4,5

3,4,5,6

2,3,5,6

Слово може стати і ніжною запашною квіткою і живою водою і гострим ножем і розжареним залізом і брудом

А тим часом місяць пливе оглядать і небо і зорі і і землю і море та глянуть на люди що вони говорять щоб Богові вранці про це розказать

Усе на світі неземними узами чебрець і сніг журавку і печаль єднає мудро благовісна музика

Сміється небо і вершини підкови згублені в полях і хміль повитий на балконі і місяць в синіх небесах

1

2

3

4

5

«Може, у цій лісовій хатинці ховається зараз Мавка» – подумалось мені.

Мені сказав розумний садівник: «Коли пересаджуєш дерево, роби це з любов’ю».

«Краса і мудрість – писав Еріх – не розкіш, не привілей, а радість, дарована всьому світу».

Мирослав Дочинець радить – «Не виставляй напоказ усе, що маєш, – завтра вже нікого не здивуєш».

«Стерегти ліс», – сказав Харитон – «треба не рушницею, а любов’ю».

1Б,2Г,3Д,4В

1Б,2А,3Д,4В

1Б,2Г,3А,4В

1Б,2Г,3Д,4А

коми 1 і 2 – при уточнювальній обставині

кома З – між частинами складносурядного речення

коми 4, 7 і 8 – між однорідними членами

кома 5 – при відокремленому означенні

кома 6 – перед підрядною частиною складного речення

коми 1 і 7 виділяють відокремлені означення

кома 2 розділяє головну й підрядну частини

двокрапка 3 стоїть після узагальнювального слова

коми 4 і 5 розділяють частини складносурядного речення

на місці цифри 6 коми немає, оскільки означення є неоднорідними

Місячним сяйвом залиті мріють сади.

Гудуть з вітрами до світання дощем оплакані сади.

Степ оповитий тишею дихав пахощами росяних трав.

Я небесами пійманий тремчу.

Налита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

Балка вкрита садками вилась попід горою.

Птахолови минали березовий гай пронизаний пасмами світла.

Усіяна колосками земля пахне літом.

Невідомий нікому я сідаю на лавку слухаю і дивлюся.

Блискучий та легкий сніг здається падає прямо на серце.

1-В, 2 -А,3-Д, 4 -Б

1-Г, 2 -А,3-Д, 4 -Б

1-В, 2 -Г,3-Д, 4 -Б

1-В, 2 -А,3-Г, 4 -Б