Види речень

Хай собі кружляє, обертається, хоч круг лампочки, земля стара.

З великим пензлем у великих капцях фарбує гном оранжевий дашок.

Дороги нищимо, завалюєм стежки, хоча ніхто за нами не женеться.

З темного моря білявая хвилечка до прибережного каменя горнеться.

Роздуми обірвав плач тримісячного братика.

До школи аж ніяк не тягнуло.

Бурлить родинне джерело добра і ласки.

Ключі від важких металевих дверей лежали в тому ж мінібагажнику.

Каші маслом не зіпсуєш.

Люблю нести з криниці воду і не розхлюпати ні краплі.

Навчи мене премудрості, навчи, моя сувора і ласкава Музо.

Маленькі ліхтарики вересу мов просвердлюють тобі душу.

Темна ніч.

Холодний вітер.

Простір безмежний.

Народний вибір.

Петрику, не бий байдики.

У залі затишно.

Надворі темніє.

Мені поталанило.

Їду в метро.

Про Індію.

Ліворуч!

На тихі води, на ясні зорі.

Науки не носити за плечима.

Віщувала ранок.

На сизих луках скошено траву.

Вечірня кімната.

Розвішує кошлатий свій хітон у вікнах листопад утомлений.

Горять в росі ранкові доли багаті різнобарв’ям трав.

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді.

Сьогодні ми маємо змогу об’єктивно осмислити вчинки Івана Мазепи.

Мово моя мово материнська мово кожне твоє слово з ніжності любові.

Місяць хоче мабуть погрітись суне в шибку свій блідий диск.

Припорошені акації біліли нарівні з вікном.

Надію ніжністю зігріту в пучечки зв’язую малі.

Повітря тремтить від спеки, й у срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Оля побігла до своєї зупинки, а дощ летів в обличчя і не вщухав.

Хуртовина ніби трохи стишилася, та все одно йти було тяжко.

А тепер хлопець став свідком важкої, серйозної розмови дорослих людей.

І його підхопили з десяток рук, сильно підкинули вгору.

Пливуть і пливуть колискові фрегати, летять космонавти на крилах лелек.

І стиглі пресолодкі полуниці там на очах палали і росли.

У жасминовій повені мліє вечірній сад, розкошуючи німо в солодкій своїй отруті.

І земля впилася водою, мов живою кров’ю.

Назавжди залишаюся отут, в низовині незвіданих ще квітів.

Схід усе ясніше розцвітався рожевим, світла більшало.

Я злякано глянув на матір, та не побачив гніву на її обличчі.