Відокремлені означення

З усіх садків пахло нагрітою на сонці корою дерев.

Теплом дихала настояна на травах та квітах земля.

У заволоченому хмарами небі не вгледіти жодної зірки.

Сірі султани пилюки звихреної конем осідали на скошеній стерні.

Коло великоднього столу заставленого усяким свяченим стояла Олеся. 

Завжди зі смаком одягнена вона справляла враження вихованої панночки. 

 Над Максимом нахилилося почервоніле від гніву й туги лице Тугара Вовка.   

Затуманене легкими й прозорими хмарками над містом   пливло сонце.

Маленькою хмаринкою темніє над глибоким яром закинутий у степу хуторець.

Долинка вишита сонцем пускає їм в очі веселі сліпучі зайчики. 

Рівно й спокійно дише натомлена з праці земля

Буде бите царями сіянеє жито! 

Ще в заметеній снігом землі спить до слушної пори цілий світ.

Зачарований красою ночі місяць милувався зорями.

Дорога впала у рукавчик зарослий верболозом.

Білки зникали десь у сплетених між собою шапках дерев.

Перед нею, на великому тарелі, перев'язані червоною стрічкою, чоботи. 

В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням.

Очі її, постійно освітлені зсередини м'яким живим сяйвом були наче видимим вираженням її душі. 

Тільки часом шелесне по гіллі, вальок снігуструшений вітром, з верховіття. 

Перед очима ще жили картини навіяні піснею. 

Обабіч стежки  мерехтить самоцвітами  вмита росою трава. 

Ткану зорями теплу хустину, ніч на тихе село одягла.

Степ у цю пору весь, залитий сонцем і огорнутий думками. 

І місяць травень буде гомоніть рудим джмелем наляканим  до краю.

Над луками залитими квітневою повінню холонув оранжевий вечір.

Покрите  хмарами  сонце  на сей  день  червоно  вибилося  з-за  гори.

Дуби  наповнені  темінню стоять безшелесно в якійсь шляхетній величі.

Мої дні течуть тепер серед степу серед  долини  налитої зеленим хлібом.

Зачарований  прекрасним  вечором  я  довго  блукав  понад  берегом річки.

Світ до захмеління  прекрасний розступався  на всі чотири боки.

Не відомий нікому сідаю на лавку слухаю і дивлюся.

Край моря сонце золотить укриті лісом гори.

Обігріте й нагодоване затріпотіло пташенятко крильцями.  

Наближається  повний спеки й світла південь.

Хто це там оповитий в туман заховався за сиві  каштани?

Мечем і кров'ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.

Шумлять білим цвітом налиті сади навесні.

Раз добром нагріте серце вік не прохолоне.

Морозний  сніг блискучий  та легкий здається падає на серце прямо.

Птиці кричать уночі десь у високості невидимі летять вони над хатою.

Був вечір свіжий запашний після довгої задушливої  спеки.

Волохатий джміль неповороткий  і вайлуватий домовито гуде над чебрецем.

Обмерзла й знесилена вона зупинила біля кам'яниці коня й кинула йому під ноги сіна. 

Прийшла пора свята й благословенна.

Море безкрає таємниче десь зливається  з небом.

У кімнату просочується  сонячне світло тепле спокійне.

Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать.

На річку вже налягла ніч суха й тепла своїм чорним  покривалом.

Знеохочений, до рідного дому блудний син обминає його і йде ми знадливі вогні у вікнах чужого дому. 

Чужа  розмовам,  юрбам  і рекламам,  поміж  сирен,  гудків  автомобілів,  

несеш  крізь  гамір вулиць  і проспектів  свою  солону  і гірку красу.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти  випросталася для  волі.

Я  в центрі кола, визначенім сонцем, заглиблю руку в чорний чорнозем – і стеля над готичним храмом сосен спаде на мене зливою озер.

Пристанційні вогні обмацують тіло ночі, зі сну вологе, і колеса абзац за абзацом перечитують повість дороги.