Відомості з синтаксису й пунктуації

На незабудці бринів рудий джмелик.

В′їжджає в степ червоне літо на незагнузданім коні.

З-поміж хмар переблискує місяць.

Дерева в лісі нагинало до самої землі.

Вітер листям вкриває холодну землю.

Хмарки сльози гублять.

Нам життя дарує нові зустрічі.

Діти матерям цілують руки.

Настали осінні, тихі, смутні дні, коли сонце світить і не гріє.

Я пригорнусь до тебе піснею і яворами, золотими крильми пшениці.

Намалюй, зимова річко, білосніжні сни.

Хтось, може, винен перед ними.

Засинає місто після праці під нічною ковдрою.

І земля, і вода, і повітря - все поснуло.

На воді лежали широкі темно-зелені листки латаття, а поміж них жовтіли голівки лілей.

Падала водяна лавина, розплющувалася об асфальт.

Напевно всім доводилося спостерігати за красою ранкового неба. 

На місці собору за словами літописців було сільське поселення. 

Погода за вікном говорить, що настала глибока холодна осінь.

На жаль на центральних дорогах Києва буває велике скупчення

    автотранспорту.

Усе набуває особливого значення в цьому храмі зимового дня і порожня    

   дорога в полях, і самотня тополя.

Весь зелений степ і синє кругле небо заливало проміння гаря­чого,

   золотого сонця.

Видатне минуле, розмаїття сьогодення, таємниче майбутнє усе підвладно

   розуму людини.

Важко повірити, що на місці цього чарівного парку була тільки хата та

   чумацька криниця.

Шумлять столітні дуби, тихо шепоче очерет навколо рукотвор­ного ставка.

І досі тут ростуть ровесники парку: дуб звичайний та червоний,

   тюльпанове дерево, модрина польська.

За легендою, колись давно в село прийшов бідний чоловік, і по­просив у 

   заможного господаря хліба.

Майже три десятки великих, середніх і зовсім малих озер роз­кинулися на 

   просторах Волинського краю.

Зоря на небі рожева уже почала займатись.

Вірний приятель – то найбільший скарб.

Перед самою хатою росли червоні, рожеві, білі маки.

Місяць світить та не гріє.

 Тягнуться до сонця і квіти, і трави.

Мені наснились доли та ліси, поля веселі та вітри незримі.

Усе чарує зір кругом: роса, і луг, і води.

На річці, в лісі, на полі – усюди тихо.

На клумбі ще цвітуть квіти: айстри, безсмертники, чорнобривці.

Світить нам день безсмертними вогнями.

Який же ти світе теплий і широкий.

Діти цікавляться історією свого краю.

Гуркотіть тихіш, машини.

Слався од краю до краю, Вітчизно.

Зоре моя вечірняя, зійди над горою.

Всяке трапитись може на довгім віку.

 Може ви чули як пахне земля?

Злива тривала майже годину

 Почали стигнути плоди черешні вишні абрикоси.

Бере все живе в сонця вогонь золотий і живиться ним.

Тому-то всі такі ніжні до мене і батько і мати і дід.

Кажуть весь поміст у пеклі з добрих намірів зложився!

Таке з усяким буває.

 Злива тривала майже годину.

Тут рідне все навколо: бузковий кущ, паркан, старий хлівець.

На столі стояли: миски, тарілки, блюдечка.

Боровики, маслюки, опеньки, сироїжки ростуть у нашому лісі.