Всеволод Нестайко "Пригоди журавлика", ІІ розділ

Щоб попросити почитати Книгу життя та мудрості.

Щоб вибачитися перед ним.

Щоб той навчив його літати.

Пташка очеретянка.

Сорока Скрекекулія.

Мама.

Тато.

Бо він великий і сильний.

Бо унього великі очі й далеко бачить.

Бо він літає над болотом уночі і бачить згори, де світиться на дні віконечко у кваквартирі професора. 

Бо враз залопотіли крила, і на корч поряд з журавликом сіла сова.

Бо враз залопотіли крила, і на корч поряд з журавликом сіла сорока.

Бо враз залопотіли крила, і на корч поряд з журавликом сів дятел.

— Я не можу звами полетіти, бо мама хвилюватиметься.

— Я з радістю з вами полечу.

— Я ще не вмію літати, — зітхнув журавлик. — Я поки що тільки бігаю.

У густий ліс.

У поле, де на лузі паслися корови.

На високий берег річки.

Силач.

Чемпіон.

Велетень.

Бо той був глухий і нічого не почув.

Тоді дядечко Бугай зробив такі страшні очі, що журавликові ноги самі понесли його геть.

Бо то був не той, кого шукав журавлик.

Чижика.

Голуба.

Маму.

Тата.

Балакунчик.

Веселунчик.

Ціві-Тівік.

Тівік-Цівік.

Бо лише кілька днів як він народився і ще не встиг нічого зробити. А на болоті ім'я дається тільки після того, як щось путяще зробиш. 

Бо у пташок імен не буває.

Бо він утік з дому й батьки не встигли дати йому ім'я.

Бо він не вмів літати.

Бо нормальні журавлі повинні журитися, а йому весь час сміятися, жартувати хочеться.

Бо у всіх були брати й сестри, а в нього не було.

На лузі, коли той жував траву.

У густому очереті на болоті.

У лісі під високим дубом.

Старим ведмедем, що жив у лісі.

Болотяним птахом, який говорив: "Бу! Бу! Трумб!". 

Старим злим собакою.

У житті головне мати справжнього друга. І тоді байдужі будь-які невдачі і будь-які неприємності.

Не хвилюйся, не перед ким не треба вибачатися!

Я ніколи не вибачаюся, і ти так роби!

Бо не дозволяли батьки.

Бо він щойно народився і ще не встиг ні с ким потоваришувати.

Бо був вредним, і ніхто не хотів з ним дружити.

Співати пісні.

Танцювати.

Грати у ігру.

Читати.

Бо настала вже ніч.

Бо тато з мамою хвилювалися.

Бо його образив Ціві-Тівік.

Так, сварили.

Ні, не сварили.

Сказали: "Коли зустрінеш, тоді й вибачишся. Головне, щоб у душі ти не відчував погорди."

Сказали: "Повернися й вибачся!"

Тому, що скоро вже ніч і лягати спати.

І тато й мама не лаються, і друга він знайшов!

Бо мама з татом нагодували смачною вечерею.