Вставні слова

вставними

однорідними

відокремленими

звертаннями

виступають підметом

виступають означенням

не виступають членами речення

виступають присудком

 То як вам земляки живеться? (В. Дворецька)

Крізь ці кущі здається ніхто не пробереться. (Н. Забіла)

 Будьте з рідними ніжні й ласкаві. (М. Луків)

Цей звук здавався Гаррі сиреною.

Навіть медуза знає заздалегідь, що буде буря на морі. (В. Сабунаєв)

Хоч на чверть кроку проте попереду. (С. Журахович)

Старі дуби спасибі вам за осінь. (Л. Костенко)

Перепрошую але я досі по-справжньому й не знаю хто ви.

до речі, без сумніву, на мій погляд

нібито, по-перше, на радість

навіть, на жаль, між нами кажучи

начебто, наприклад, уявіть собі

Того можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ. (М. Рильський)

Пам'ятки української вишивки, на жаль, збереглися лише за кілька останніх століть. (О. Гасюк)

Місяць хоче мабуть погрітись, суне в шибку свій блідий диск. (В. Симоненко)

Може у вас знайдеться цікава книжка?

Того дня на дорогах, як навмисне, були затори.

Тепер ти, очевидно, можеш передумати їхати.

На думку вчених, Нестор-літописець був дуже обдарованою людиною.

Таким чином, історія пов'язана з багатьма науками.

Коми для виділення порівняльного звороту

Коми між частинами складного речення

Коми для виділення вставного словосполучення

Коми між однорідними членами речення

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога. (О. Гончар)

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку. (О. Стороженко)

І ось, нарешті, вершина. (О. Гончар)

На мою думку, друг не повинен завжди підтримувати друга.

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік. (О. Кор­нійчук)

Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості.

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі. (Остап Вишня)

Ще малим Гаррі постійно мріяв про те, щоб якийсь невідомий родич забрав його звідси, але цього, на жаль, не сталося.

Боже, яка моя мама красива – як на іконі Марія. 

Найвідоміший я у своєму селі після Гоголя, звісно, і після Тараса. 

Улас Самчук вважав, що література покликана, по-перше, відображати життя, по-друге, нести в собі моральну істину, тобто бути повчальною.

Не сходить сонце на Вкраїні, напевне, й місяця нема.