Хто автор? З якого твору уривки?

"Зоре прекрасна! Світи нам і зглянься на наші поданки!

Славу нам дай, ясна зоре, ти, радоще світу!" (Переклад Лесі Українки)

"Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі..."

"1. Скажи їм: «Він Бог єдиний,

2. Бог вічний.

3. Він нікого не народив і ніким не народжений.

4. І ніхто не є рівний Йому!»" (Переклад Я.Полотнюка)

"1] Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,

2] Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:

3] Душі славетних героїв навіки послав до Аїду

4] Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу

5] Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась

6] Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами

7] Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий." Переклад Б.Тена)

"Збройного славлю звитяжця, що перший з надмор'їв троянських,

Долею гнаний нещадно, на берег ступив італійський.

Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши,

З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони,

Лиха він досить зазнав у бою, поки місто поставив,

Лацію давши пенатів, а з ними — і плем'я латинське,

I Альбалонгу стару, і мури високого Рима." (Переклад М Зерова)

"Усередині коня сховалося декілька воїнів, а решта грецького війська про людське око відпливла від міста на своїх кораблях. Троянці повірили в те, що облогу знято, і затягли коня до міста. Уночі воїни вийшли з коня й відчинили ворота Трої війську, що повернулося. Троя була переможена та зруйнована." 

"Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну..."

"Барвношатна владарко, Афродіто..."

"От і прийшли ми аж на самий край землі,

В безлюдну далеч Скіфії пустельної.

Пора, Гефесте, повеління виконать

Отцеве і до кручі стрімковерхої

Оцього міцно прикувать зухвалого

Нерозривними ковами залізними." (Переклад Б.Тена)

"Мій пам'ятник стоїть триваліший від міді*.

Піднісся він чолом над царські піраміди." (Переклад М.Зерова)

"Любощів ніжний співець, як свій шлях життьовий перейшов

Друже-нащадку, тобі повість розкаже моя.

Мила отчизна моя Сульмон, на джерела багатий;

Дев’ятдесят туди миль треба від Риму пройти." (Переклад М.Зерова)

"На яшмових сходах

біліє холодна роса.—

Промокли панчохи.

Пливуть мовчазні небеса.

Дивлюсь крізь фіранку

на місяць осінній печальний,—

На тихій воді він тремтить

і повільно згаса. "

"У Піднебесній, по Китаю всьому, 

Є тисяч десять міст, мабуть; 

Але чи є хоча б одне, в якому 

Не славилася б воїнів могуть?

А що, якби серпи, мотики й рала 

Повиливати нам з блискучих лат, 

Аби воли покірно оборали 

Цунь поля запустілого улад?

Гіркі ридання вже б не поливати 

Ту землю, де гула страшна війна. 

Чоловіки б із піснею орали, 

Жінки б наткали з шовку полотна."

"Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

Того, що суджено, боятися не треба.

Боюсь неправедно прожити на землі."

"В своїх очах вона несе Кохання,-

На кого гляне, ощасливить вмить;

Як десь іде, за нею всяк спішить,

Тріпоче серце від її вітання."

"Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що таке вона?

Добро? Таж в ній скорбота нищівна.

Зло? .Але ж муки ці солодкі, Боже!"

"Стомившися, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема..."

" В однім селі у Ламанчі — а в якому саме, не скажу — жив собі не з-так давно гідальго, з тих, що то мають лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна."

"На галері, па турецькій,

І до лави там прикутий,

Руки па весло поклавши,

Очі втупивши додолу,

Вій, драгутівський невільник,

Біля узбереж Марбельї

 Нарікав під звук суворий 

Ланцюга й весла своїх:

«О святе іспанське море,

Славний береже і чистий, 

Коне, де незмірна безліч 

Сталася нещасть наморських!

Ти ж бо є те саме море,

Що прибоями цілує 

Краю батьківського мури, 

Короновані і горді."

"Щоб мучить мене, крайнощі у всім

Зійшлися; я клубок із протиріч;

В душі моїй зустрілись день і ніч;

Веселий щойно враз стаю сумним,

Впадаю в гріх й розкаююсь у нім,

Любов кляпу й хвалу їй шлю навстріч;

Вогонь я й лід, жену й тікаю нріч;

Німий в мольбі, великий у малім."

Пан Журден (до лакеїв):" Подайте мені мого халата, щоб я міг краще слухати. Стривайте… може, зручніше так, без халата… Ні, давайте його сюди, так буде краще."

" — Прощавай,— відповів лис.— Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима."

" Був ранок, і золоті промені сонця вигравали на легких хвилях тихого моря. Десь за милю від берега закинув сіті рибальський човен, і звістка про це вмить долетіла до Зграї, що чекала сніданку. Ще мить – і тисячі чайок злетілися до човна, щоб вибороти собі якусь поживу. Новий день приніс нові клопоти."

"Брехні немає, є лише кульгава правда."