Довженко "Зачарована Десна"

А Красу річки Десни.

Б Коня, що випасався неподалік від лісу.

В Свій багатий город, насаджений матір"ю

Г Свою родину.

А Витоптав огірки.

Б Поїв весь горох.

В Поламав соняшник.

Г Повиривав моркву.

соціально-побутової повісті

пригодницького роману

історичної повісті

урбаністичного роману

автобіографічної кіноповісті

дві кульмінаційні вершини

двоплановість зображення

наявність прологу

розповідь від третьої особи

асоціативність моментів

потяг до гіперболи

широкі авторські відступи

невелика кількість подій

вважала його чорнокнижником

він проклинав усе на світі

той багато випивав

він зчиняв бійки під час косовиці

"..За славним містом Енськом ... тече повз радгосп, і радгоспівський садок, як то кажуть, купається в річці. Заплава річки ..., де він у цьому місці розбивається на кілька нешироких рукавів, заросла густими очеретами, кугою, верболозом і густою, зеленою соковитою травою. Як увійдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травні та в червні...

"Стрімкі скалисті береги кітловини світилися по обох боках далеко, мов рівні, високі мармурові мури. Потік плив посеред села, тут же біля дороги, шумів і пінився, розбиваючись по каменях, котрими усіяне було його дно, і навіваючи свіжий холод на всю долину. По обох боках потока, якого береги були досить високі, прорізані в намулі давнього озера, побудовані були кашиці (загати) з річного каміння і грубих смерекових палів та колод, щоб охоронити село від виливу".

"Звідси дивився на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на ясну зелень царинок, що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев. Під ним, в долині, кипів холодний ... По далеких горбах дрімали на сонці самотні оселі. Було так тихо і сумно, чорні смереки безперестанку спускали сум свій в ..., а він ніс його долом й оповідав.

: «Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».

" Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем".

«Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам’ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом».

«Нiчого в свiтi так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало. Коли вилiзає з землi всяка рослиночка, ото менi радість».

«…їй понад п’ятдесят років, а вона виглядає ще молодо й бадьоро. І голос у неї такий, як у дочки, тільки не такий гострий, якийсь тепліший, ближчий».

Леонтія Опанасенка

Петра Семеновича

діда Семена

прадіда Тараса

діда Семена

Петра Семеновича

Тихона

дядька Самійла

У Київі

У Тернополі

У Одесі

У Черкасах

качка

ворона

Тихон Бобир

дядько Самійло

"Земля"

"Зачарована Десна"

"Звенигора"

"Захар Беркут"

прабабу Марусину

Діда Семена

Самійла-Косяря

колишнього коваля Захарка

Діда Семена

Батька

Самійла-косаря

Правда Тараса

"Воля до життя"

"Ніч перед боєм"

"Незабутнє"

"Зачарована Десна"

"Україна в огні"

"Зачарована Десна"

"Земля"

"Ніч перед боєм"

проблема свободи й боротьби за визволення. 

оптимізм, любов до природи, людини, м’який гумор 

проблеми творення нової української культури, духовності української людини, її самоусвідомлення в новій дійсності, 

у часи воєнного лихоліття як душевна розрада, сповідь, моральна опора для митця.

кіноновела

кіноповість

кінороман

кіноп'єса