займенник

гурт, дівчинка, собака, лисиця

зошит, учень, день, юнак

покійник, друг, валет, ферзя

береза, небіжчик, кобра, тінь

кожен, всякий, свій, собі

усі, мною, тільки, ніхто

ніякий, цей, хай, учора

тут, там,всюди, вранці

А місяць все такий же: і молодий, і повен.

Я вранці голос горлиці люблю.

Гроза погримувала грізно, були ми з нею тет-а-тет.

Сюди колись приходили чернички, блакитну воду брали із кринички.

Дехто бачить результат своєї роботи одразу.

За чужим хмелем що-небудь змелем.

Часом так, хтозна-чого він сердиться.

І кричала та мати: - Хоч личко його покажіть.

три

п'ять

чотири

два

він, все, вже, її, стільки

свій, себе, куди, отой

його, стільки, хто, жодний

ніхто, будь-де, який-небудь, абищо

зрадіти за його

завітати за їх

розповісти про його

про його досягнення

для його одного

 казна/в/кого, ні/з/ким, хто/сь

аби/хто, ні/який, ні/в/що

будь/хто, ні/скільки, ні/за/що

ні/до/кого, ні/у/скількох, аби/з/чим

підмет

присудок

додаток

означення

обставина

нею, ніким, вона, собою

казна-чим, мною, нею, хтозна-яким

ким, жодним, ніхто, чим

моїм, нашим, дехто, цим

будь-хто, якийсь, аби-де, що-небудь

будь-що, якийсь, ніякий, хтозна що

дехто, ніяка, скільки-небудь, абихто

ніхто, будь-яка, де-який, ніскільки

нічия, хто-небудь, де-котрий, будь-чий

при нім, нашому, ні з чим, ні перед ким

свойого (своєму, своїм), цеї, їхнєму (їхнім), на їми

жоднім, на чийому(чиєму, чиїм), казна-скільки, всяким

моєму, цього, всіх, чийому, абиякому

Його в обличчя знали вже мільйони

Митцю не треба нагород, його судьба нагородила.

І кричала та мати: - Хоч личко його покажіть!

Його ніде на світі вже немає.

Хіба не бачите, що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє.

Знай, що в світі найтяжче — це серце носить студене.

Так гарно навкруги, що хочеться лягти горілиць і дивитися у небо.

Літо — це теплий вітер, що роздмухує білі хмарки над зеленими осокорами.

без будь-яких пригод

хтозна-яка відповідь

ні ким не визнана

чомусь не хочеться