Звертання

слово, яке виражає ставлення мовця до висловлюваного ним повідомлення

слово, що називає особу або предмет, до якого звертаються з мовленням

чуже мовлення, передане дослівно, без змін

чуже мовлення,

Вже почалось, мабуть, майбутнє

Мавко, ти з мене душу виймеш!

І вже не існувало для нього нічого, окрім озера, осики й хмелю

Дрімає зимовий ліс.

Сонце сховалось .

Україно моя, Україно, я для тебе на світі живу

Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі!

З-за моря припливла сюди, кохана чарівнице? 

Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці.

Я сирота з Вільшаної, сирота, бабусю. 

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік 

Пусти мене, мій батеньку, на гори, де ряст весняний золотом жаріє

Сяє сонце пливуть хмаринки щебечуть птахи

Зігрій сонечко тепле нашу землю

Сонечко яскраве гріє весело та радісно

Сонечко усміхається.

Дяка щирая тобі, ніченько-чарівниченько, що закрила ти моє личенько.

Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив 

О мово українська! Ти вода - з кринички, над якою гнуться верби

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим 

Плач же, серце, плачте, очі, поки не заснули

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік

Молодієш, Києве, хоч старий літами

Рука в руці — і музика жива, спинися, мить, зіграй сонату вічну.

Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць

Літня ніч, спокусниця зрадлива, крилом одним півсвіту обняла

Годі вам, гурт ворогів і прихильних, марні слова промовлять.

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні.

Давай-но, серце, ми печаль облишимо, усі негоди одцвітуть, як дим.

Ні, світе мій, вовік не розлюбить святі поля твої, і небеса, і води.

Так, друже мій, ми любимо одно: старої творчості додержане вино.

А я щасливий що вручила ти мені одвічну тугу за тобою.

Ой ти мамцю ой ти рідна головонька моя бідна!

Панове судді важко розібрати що і до чого як воно було.

Тебе я земле всю сходив до краю.

Василю, Україна, весно

літо, вовче, мама

вітре, сонцю, дитино

вода,,друзі, земля

Дзвінко бийте, ковалі!

Мовчи, язичку, дістанеш паляничку.

Нарешті я побачив тебе, царівно!