Звертання. Розділові знаки при звертанні

 Іменником у знахідному відмінку

Іменником у кличному відмінку

Іменником у називному відмінку

Іменником у родовому відмінку

Я зробив усі завдання розв’язав задачі, написав вправу.

Весна це період чудових свят та канікул.

Дерева, кущі, птахи усе завмерло навколо.

Зелені, сині, червоні та рожеві ліхтарики замерехтіли у вечірньому парку.

підметом

означенням

обставиною

додатком

До тебе, Україно, струна моя перша озветься.

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса.

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів.

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань

Ти зійди на гору брате і поглянь на схід стали світлі наші хати і просторий світ..

Бідна волошко чому ти у житі а не на клумбі волієш рости.

Ми зберегли тебе вкраїнська мово щоб лютий ворог не поранив.

Плач же серце плачте очі поки не заснули.

Кобзарю знаєш нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік.

Запалай мій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим.

на початку   

у середині 

у кінці

завжди

підметом

додатком

звертання не є членом речення

означенням

слово або група слів, що виражають ставлення мовця до висловленої думки

слово або група слів, з’єднаних між собою за змістом або граматично

слово або група слів, що називає особу, предмет або явище, до яких звертається мовець

граматична основа речення

тире

коми

коми або знак оклику

двокрапка, тире

Уклін тобі моя зів’яла квітко.      

На Ласочко мила це ти спіймала.

Йдіть собі чорні вітри у вічність.   

Діду чом дятел  шишки їсть?

це слово або декілька слів, що називають особу або предмет, до якого звернена мова

полягає в тому, що висловлення адресується до неживого предмета, абстрактного поняття, відсутньої особи, чим посилюється його виразність