"Творці сучасної української історії" - «АЛЕЯ СЛАВИ»

Про матеріал

Мета заходу: належне вшанування пам’яті полеглих та живих захисників України; утвердження української національної та громадянської ідентичності на основі суспільно-державних (національних) цінностей України, зокрема соборності, самобутності, волі, гідності.

Перегляд файлу

Автор: Сало Євгеній Станіславович.

Повна назва закладу освіти: Гімназія "ПРОСВІТ" Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.

Посада: вчитель фізичної культури.

Електронна пошта, телефон: salo_ievgenii@ukr.net, +380664977752.

Номінація: Розробки виховних заходів з національно-патріотичного виховання ,,Творці сучасної української історіїˮ (для учнів 5-11 класів).

Клас чи вікова категорія: для учнів 7-х класів.

Форма проведення: виховний захід.

Тема: «АЛЕЯ СЛАВИ»

Мета заходу: належне вшанування пам’яті полеглих та живих захисників України; утвердження української національної та громадянської ідентичності на основі суспільно-державних (національних) цінностей України, зокрема соборності, самобутності, волі, гідності.

Опис його пізнавальних й виховних цінностей:

Під час заходу, діти знайомляться з біографіями учасників бойових дій, які є нашими земляками та випускниками навчального закладу.

Захід проводиться у формі колективного навчання (групи) з використанням пошукового методу. Під час заходу звучать сучасні, історичні пісні воєнного часу.

Виступи учасників заходу базуються на презентації з використанням ІКТ.

Загальний план, використані цифрові інструменти\сервіси\ресурси:

Етап заходу:

1. Організаційний момент

Тривалість етапу 3 хв.

Активності етапу: вступне слово вчителя Слайд 1.

2. Виконання пісні «Ой у лузі червона калина» учасниками заходу. Слайд 2.

Тривалість етапу 3 хв.

3. Виступи першої групи учнів. Слайд 3.

Тривалість етапу 3 хв.

4. Виступи другої групи учнів. Слайд 4.

Тривалість етапу 3 хв.

5. Виступи третьої групи учнів. Слайд 5.

Тривалість етапу 3 хв.

6. Виступи четвертої групи учнів. Слайд 6.

Тривалість етапу 3 хв.

7. Виступи п’ятої групи учнів. Слайд 7.

Тривалість етапу 3 хв.

8. Виступи шостої групи учнів. Слайд 8.

Тривалість етапу 3 хв.

9. Виступи сьомої групи учнів. Слайд 9.

Тривалість етапу 3 хв.

10. Слово вчителя. Слайд 10.

Тривалість етапу 3 хв.

11. Хвилина мовчання . Слайд 11.

Тривалість етапу 1 хв.

12. Виконання пісні «Зродились ми» учасниками заходу. Слайд 12.

Тривалість етапу 3 хв.

13. Виступ восьмої групи учнів та присутнього на заході учасника бойових дій, вчителя фізичної культури Наталенка Романа Володимировича. Слайд 13.

Тривалість етапу 5 хв.

14. Виступ дев’ятої групи учнів. Слайд 14.

Тривалість етапу 1 хв.

15. Виступ десятої групи учнів. Слайд 15.

Тривалість етапу 1 хв.

16. Слово вчителя.

Виконання пісні «За териконами» учасниками заходу. Слайд 16.

Тривалість етапу 4 хв.

17. Слово вчителя. Слайд 17.

18. Завершальне слово вчителя. Слайд 18.

Тривалість етапу 3 хв.

Розробка виховного заходу

з національно-патріотичного виховання

,,Творці сучасної української історіїˮ

(для учнів 5-11 класів)

«АЛЕЯ СЛАВИ»

(для учнів 7 класу)

Виконав

вчитель фізичної культури

Сало Євгеній Станіславович

2024

Обладнання: презентація, аудіозаписи,, прапор України, живі квіти, запалена свічка, прапори з підписами від учасників УБД.

Хід виховної години

Добрий день шановні присутні! Щорічно 23 травня у нашій країні відзначається День героїв України. Сьогодні українці вшановують пам'ять усіх людей, які боролися за свободу та незалежність України за час її існування. Це дуже значуща та актуальна для нас дата під час нової війни з Росією. А також сумна, адже сьогодні також вшановують пам'ять полеглих за Батьківщину героїв.

День Героїв України - історія свята

День героїв було засновано 23 травня 1941 року Організацією українських націоналістів (ОУН). Ця дата присвячена пам'яті одного з найвидатніших українських націоналістів Євгена Коновальця, якого було вбито 23 травня 1938 року співробітником НКВС.

Після здобуття незалежності свято ставало дедалі популярнішим. У цю дату згадують українських воїнів усіх часів - лицарів Київської Русі, козаків, партизанів, повстанців, Січових стрільців, воїнів УНР та УПА, ветеранів АТО та, звісно, учасників сучасної війни з Росією.

Як відзначають День Героїв України

У мирні часи День героїв зазвичай відзначали протягом тижня після свята, влаштовуючи масові заходи за участю ветеранів та військових. Окрім привітань захисників, цього дня також покладають квіти біля меморіалів загиблим українським воїнам.

2024 року в Україні діє військовий стан, тому масових акцій не буде. У різних містах День героїв відзначається за окремою програмою. Також кожна людина в цей день може особисто привітати наших героїв, подякувати за службу та надіслати грошове пожертвування ЗСУ.

Українські герої – це прості люди, жінки та чоловіки, хлопці та дівчата, діти та літні люди, які стали на захист рідної неньки-України.

Герої Небесної сотні та сучасної російсько-української війни є нащадками одвічних борців за Україну.

Одним з таких Героїв є Сердю́к І́гор Миколайович

Група № 1. Слайд 3

Народився 3 листопада 1969 року у місті Кременчук Полтавської області. Закінчив кременчуцьку середню загальноосвітню школу № 18. У 1988-1990 роках проходив службу у лавах Радянської Армії. З початку 1990-х років брав участь у національно-патріотичному русі у місті Кременчук, був активним діячем у боротьбі за те, щоб прапором нової держави став жовто-блакитний стяг та гербом Тризуб. Займався приватною підприємницькою діяльністю, організацією ремонтно-монтажних робіт. Захоплювався підводною риболовлею і спортивним дайвінгом, перемагав на всеукраїнських змаганнях з цього виду спорту, навіть їздив на міжнародні. Завжди в усьому досягав високих результатів. Був веселою, чесною і порядною людиною, мав друзів по всій Україні.

Дуже любив Україну, її культуру та історію, був справжнім патріотом своєї Батьківщини, відчував біль своєї держави, вболівав за її долю, підтримував її в боротьбі за свободу, прагнув їй добра та кращого майбутнього, мав активну громадянську позицію, не міг миритися з безправ'ям та соціальною несправедливістю, був готовий віддати заради рідної землі найцінніше – своє життя.

Відразу після побиття 30 листопада 2013 року "Беркутом" мирних активістів приїхав на Майдані Незалежності у Києві, де став активним учасником Революції гідності. Був прапороносцем 9-ї сотні Самооборони Майдану. Інколи їздив додому, щоб навідати рідних. 18 лютого 2014 року на перехресті вулиці Інститутської та Кріпосного провулку неподалік Маріїнського парку він разом з іншими активістами Майдану будував барикаду, носив мішки. Під час цього на них напали "тітушки" та бійці "Беркуту". Почалася сутичка, в ході якої хтось вистрелив Ігорю Сердюку впритул з обрізу в обличчя, внаслідок чого той загинув на місці. Похований у місті Кременчук Полтавської області на Свіштовському кладовищі.

Указом Президента України Петра Порошенко № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Ігорю Миколайовичу Сердюку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

Ім'я та портрет Героя викарбувані на меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві на вулиці Інститутській. 3 листопада 2014 року у Кременчуці було відкрито дві меморіальні дошки: одну було встановлено на фасаді будівлі середньої загальноосвітньої школи № 18 (вулиця Ватутіна № 25), де навчався Герой, другу – на фасаді будинку № 3 по вулиці Першотравневій, де він жив. 16 лютого 2016 року рішенням сесії Кременчуцької міської ради вулицю Жовтневу було перейменовано на вулицю Ігоря Сердюка.

Група № 2. Слайд 4

Конопльов Андрій Анатолійович

Народився 29 квітня 1977 року у с. Новомихайлівка Манського району Красноярського краю РРФСР.

Закінчив Лубенське професійно-технічне училище №12, де отримав спеціальність зварювальника. Проживав у м. Пирятин Полтавської області. Працював у Пирятинській філії ПАТ «Лубнигаз».

7 серпня 2014 року Андрій Конопльов став на захист Батьківщини в лавах Збройних сил України. Після проходженні навчання у військовій частині А3990 проходив службу в 128 окремій гірсько-піхотній бригаді на посаді стрільця – помічника гранатометника. З 10 листопада 2014 року по 23 січня 2015 року у складі 15 окремого гірсько-піхотного батальйону, старший сержант Конопльов брав участь в антитерористичній операції. Зокрема виконував бойові завдання на взводному опорному пункті у районі села Нікішине в Шахтарському районі Донецької області. За весь період участі в АТО постійно виконував бойові завдання на передовій. Неодноразово брав участь у супроводі техніки, яка доставляла боєприпаси, озброєння, військово-технічне майна та продовольство на взводний опорний пункт.

23 січня 2015 року в черговий раз незаконні збройні формування здійснили наступ на взводний опорний пункт, застосовуючи при цьому стрілецьку зброю, танки та артилерійські обстріли. Старший сержант Андрій Конопльов ніс службу на визначеній йому позиції, першим побачив ворожі танки противника, які вели вогонь по позиції. Підняв особовий склад відділення, сповістив командира взводного опорного пункту. В умовах, пов’язаних з ризиком для життя, не вагаючись, діяв впевнено, самовіддано: з РПГ-7В здійснив декілька влучних пострілів та знищив один із ворожих танків противника, потім зумів підбити другий танк незаконних збройних формувань. Але цей танк здійснив постріл, і в результаті прямого попадання танкового снаряда Андрій загинув. Завдяки діям Андрія Конопльова, який заради збереження життя бойових побратимів пожертвував своїм, наступ противника було відбито, позиції утримано, а противнику нанесено значних втрат, в тому числі у живій силі.

Андрію було 37 років.

Група № 3. Слайд 5

Новіков Віктор Володимирович

Протягом усього свого шляху, був щирим патріотом, борцем за волю, єдність і незалежність України, за її самостійне та гідне майбутнє.

Учасник Помаранчевої Революціїї та Революціїї Гідності. Від початку АТО навесні 2014 року, Новіков Віктор Володимирович одним з перших вступив до лав добровольчого батальйону "Азов".

Брав участь у звільненні Маріуполя, Мар'їнській та Іловайській операціях. Під час останньої отримав поранення. Та незважаючи на це, після реабілітації займав активну позицію у соціальному, спортивному та патріотичному розвитку свого рідного міста Лубни, Полтавської області. Тривалий час обіймав посаду Голови громадської ради при Лубенській райдержадміністрації. Сприяв розвитку спорту у місті. Створив шкільний гурток Бійцівський клуб "Асгард" на базі Лубенської ЗОШ N⁰10, де проводив тренування з хортингу.

25 лютого 2022 року, одразу після початку повномасштабного російського вторгнення, Новіков Віктор Володимирович повернувся на військову службу. Вступив до 147 батальйону 116 окремої бригади територіальної оборони України та разом з підрозділом виконував бойові задачі в гарячих точках Сумської та Донецької областей.

За життя, Новіков Віктор Володимирович був нагороджений:медаллю НАТО «Бывшая Югославия»,1998 р., медалями України «За військову службу», 2014р., "Захиснику Маріуполя" 2015р., «За оборону рідної держави» 2016р., «25 років незалежності України» 2016р., орденом "Лицарський хрест добровольця" 2016р., орденом "За вірність присязі" 2016р., відзнаками «За гуманітарну участь в антитерористичній операції» 2016р., відзнакою «За участь в антитерористичній операції", 2016р., медалями "За жертовність і любов до України" 2017р., "За участь в боях "Східний фронт" 2019р.

28 квітня 2023 року, під час виконання завдання у зоні бойових дій, в районі населеного пункту Північне Покровського району Донецької області, Віктор Новіков відділився від групи, аби допомогти пораненому побратиму Савченку Валентину. Він встиг зупинити критичну кровотечу та повідомити координати для евакуації. Під час очікування якої, їх атакував ворожий БПЛА.

Внаслідок влучання боєприпасу, Новіков Віктор Володимирович отримав поранення несумісні з життям.

Історія цієї людини не може розчинитися в нетрях і уламках минулого. Новіков Віктор Володимирович прожив життя гідне Героя та прийняв безумовно героїчну смерть. Він заслуговує, аби Україна - за яку він боровся і загинув, визнала значущість його особистості. Заслуговує, на найвищу державну нагороду – Герой України (посмертно) із врученням ордена «Золота Зірка» його сину Новікову Станіславу Вікторовичу.

Група № 4. Слайд 6

Малих Володимира Володимировича

19 жовтня ворожа куля обірвала життя нашого земляка, лубенця, командира стрілецького відділення, молодшого сержанта МАЛИХА ВОЛОДИМИРА ВОЛОДИМИРОВИЧА, який загинув під час виконання бойового завдання та службових обов’язків із захисту суверенітету України від збройної агресії рф, в районі населеного пункту Авдіївка, Донецької області.

Народився Володимир Володимирович 10 липня 1973 року в Смоленській області (Росія). Ще в дитячі роки він, разом з родиною, переїхав до України і Лубни для нього стали рідними.

Тут навчався спочатку в ЗОШ №3, а продовжив освіту та отримав атестат у ЗОШ №10. Любив життя, його невпинний, динамічний рух, фізкультуру та спорт, а найбільше захоплювався грою в футбол.

Тому й майбутню професію обрав за стилем власного життя – вступив до Переяслав-Хмельницького педагогічного університету, отримав диплом учителя фізичної культури.

У скрутні 90-ті роки Володимир Володимирович займається підприємницькою діяльністю, згодом стає членом Народного руху України. Він активний член Спілки підприємців, намагається випробувати власні сили в новій справі, адже ніколи не звик пасувати перед труднощами.

Захоплення футболом не полишало протягом усього життя, а тому Володимир Володимирович став одним з кращих гравців команди «Сула»(м.Лубни),ФК «Лубни», пізніше команди «Ветеран-СК» Лубенщина»(м.Лубни), “ЗемляК”(Миргород), а в грі найбільше любив займати позицію напівзахисника. Завжди був мотивованим, цілеспрямованим й ніколи не вагався, коли треба було зробити правильний вибір.

Не вагався він ні на хвилину й тоді, як тисячі наших земляків приєднувалися до лав добровольців, щоб стати на захист України проти російського агресора.

Тож з 25 лютого 2023 року Володимир Володимирович серед багатьох краян, зі зброєю в руках виконує свій синівський обов’язок перед Батьківщиною. За сумлінну службу наш земляк нагороджений медаллю “За вірну службу” ІІІ ступеня. І виконував би цю священну місію до кінця, якби не ворог, який відібрав життя нашого земляка під час ворожого, мінометного обстрілу.

У Лубнах вирішили перейменувати «Стадіон Центральний» на Комунальне підприємство «Стадіон Центральний імені Володимира Малиха» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.

трата найкращих синів України залишає на душі криваві рани, які не заживають та біль від яких не минає з плином часу.

Група № 5. Слайд 7

Пасічник Станіслав Анатолійович

16 березня 2023 року під час штурмових дій противника та мінометного обстрілу у напрямку н.п. Тоненьке Покровського району Донецької області отримав мінно-вибухові травми несумісні з життям стрілець-помічник гранатометника відділення вогневої підтримки РВП, солдат Станіслав Пасічник з Лубен.

Станіслав Анатолійович народився 4 липня 1993 року у Лубнах. Навчався у Лубенських школах №6 та №3. Закінчив Харківський ліцей Міністерства внутрішніх справ України та вступив до Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого. Після строкової служби у лавах Збройних Сил України працював на різних підприємствах міста Києва.

Вже з 25 лютого 2022 року він добровольцем зарахований до лав Збройних Сил України. Брат загиблого також боронить Україну в складі десантно-штурмової бригади.

Група № 6. Слайд 8

Симоненко Олександр Віталійович

14 липня 2024 року під час виконання бойового наказу в районі н.п. Нью-Йорк Донецької області загинув, отримавши поранення несумісні з життям, наш земляк - кулеметник-розвідник розвідувального батальйону військової частини, солдат СИМОНЕНКО ОЛЕКСАНДР ВІТАЛІЙОВИЧ.

Олександр народився 30 травня 1997 року в Лубнах. Середню освіту здобував у спеціалізованій школі №6 та загальноосвітній №3. У професійно-технічному училищі №53 с. Войниха отримав спеціальність за фахом «Готельно-ресторанний бізнес».

Він ніколи не сидів без діла. Працював барменом у кафе «Мрія», охоронцем у магазинах, таксистом.

Олександра пам’ятають активним і життєлюбним. Він серйозно займався спортом, був кандидатом у майстри спорту у боях без правил. Був хоробрим і патріотичним. З першого ж дня повномасштабної війни став членом добровольчого формування №1 нашої громади, а згодом мобілізувався до лав Збройних Сил України.

Побратими говорять, що він був досвідченим військовослужбовцем, з глибоким почуттям відповідальності за результати своєї роботи, користувався авторитетом. Завжди був ввічливим та уважним до оточуючих. Не пасував перед труднощами, був завжди готовим допомогти товаришам по службі. До останнього подиху Олександр залишився вірний військовій присязі та українському народу.

Група № 7. Слайд 9

На будівлі нашої гімназії встановлені меморіальні дошки випускникам Реуті Сергію Івановичу та Самойленку Володимиру Івановичу

Група № 8. Слайд 10

Відзначаючи національно-патріотичні свята, учні нашої гімназії покладають квіти до меморіалів загиблим воїнам.

Слайд 11. Слова вчителя

Вшануємо пам'ять всіх українців, що присвятили своє життя боротьбі за свободу та незалежність України.

Хвилина мовчання

Слайд 12.

Виконання пісні «Зродились ми» учасниками заходу.

Група № 9. Слайд 13

Серед присутніх є учасник бойових дій Наталенко Роман Володимирович

Вчитель фізичної культури нашої школи Роман Наталенко з квітня 2022 р. пішов захищати рідну Батьківщину. Спочатку він перебував в навчальній частині поблизу Львова, де отримав військову спеціальність розвідника. По закінченню навчання був направлений в бойову частину морської розвідки (м. Миколаїв).

Перше, що він побачив, прибувши на нове місце служби – наслідки від влучання ворожої ракети в будівлі на території військової частини. Спочатку новоприбулих розподілили по ротах. Романа направили до розвідувального відділення. Потім видали зброю та військове спорядження – бронежилет, каску, каремат, спальник та інше.

Далі КАМАЗами відвезли на позицію під Миколаєв. Їхня рота розмістилася у лісосмузі, в 500 метрах від противника. На бойове чергування заступали на дві доби, а потім дві доби відпочивали. Рота постійно перебувала під артобстрілами. На тих позиціях він перебував протягом 15 діб, а потім 25.05.2022 р. їхню частину перекинули під Херсон.

Нові позиції роти були розташовані теж в лісосмузі, неподалік від одного з населених пунктів.

Одного разу, під час виконання бойового завдання, їхня група потрапила під артобстріл, який тривав 4 години. Місцевість була незнайома. Позиція розташовувалася в низині. З десяти чоловік двоє отримали поранення. Командир віддав наказ відступати. Всі речі, крім зброї, бронежилетів та касок довелося залишити. По черзі виносили поранених, перед цим надавши їм першу медичну допомогу. Під час відступу група потрапила під другий артобстріл, саме тоді Роман, який ніс пораненого товариша, теж отримав поранення в ногу.

Після цього його відправили в госпіталь під Миколаєвим, а згодом в Одесу. Через деякий час Романа відпустили додому на лікування. Зараз він комісований з армії за станом здоров’я і скоро повинен повернутися у нашу школу де буде продовжувати викладати фізичну культуру.

Після розмови з Романом Наталенком (див. додаток 1) ми зрозуміли, наскільки страшна ця війна, і скільки потрібно мужності щоб стати на захист рідної країни.

Слово надається Роману Володимировичу

Група № 10. Слайд 14

Чернишевський Іван та Чернишевський Станіслав, два брати, наші випускники, які стали на захист України. Іван проходить відновлення від отриманого поранення.

Група № 11. Слайд 15

Кірпічов Максим Вячеславович. Випускник нашої школи. Проходить службу за контрактом в 116-та окрема бригада територіальної оборони (Україна), 147-й батальйон територіальної оборони (Лубни)

Слайд 16 Слово вчителя

На вдячність за волонтерську допомогу учнів та батьків нашої гімназії, бійці Сил оборони подарували Прапор України зі своїми підписами та словами підтримки.

Прапор з підписами бійців — це своєрідний зв’язок між фронтом і тилом. Він нагадує учням, що їхні зусилля та підтримка справді важливі, і що кожна зібрана гривня, кожен теплий одяг або ліки мають значення. Це також стимулює дітей і надалі брати участь у волонтерських ініціативах та допомагати нашій армії.

Такий подарунок стане неоціненним спогадом для учнів і батьків про цей важкий, але героїчний час. Прапор буде нагадувати про їхній внесок у спільну перемогу, про те, що кожен з нас — маленька частинка великої боротьби за свободу і незалежність України.

Слайд 17. Слово вчителя

Учень нашої гімназії Карташов Владислав став стипендіатом премії імені Героя України Андрія Конопльова 2022 році

Слайд 18. Заключне слово вчителя

Сьогодні від нашого покоління в цілому і кожного з нас зокрема, залежить чи звучатиме гордо і могутньо ім'я Україна.

Прислухаймося у цей день до мови могил. Хай до вух наших дійде голос великих предків, що одним з’єднаним могутнім хором до нас живих промовляють: “Українці! Будьте гідними! Боріться за своє достойне життя! Здійсніть наш заповіт”.

Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали: Українська нація народилася тоді, коли в її обороні впала перша крапля червоної української крові на чорну українську землю. Українська нація існуватиме доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя в її обороні.

Дякуємо вам за наші життя! Ви б’єтеся за те, чому нема ціни у всьому світі – за Батьківщину. Висловлюємо велику вдячність та повагу усім захисникам, які сьогодні мужньо захищають честь і гідність рідної країни.

Сердечно дякуємо кожному , хто ризикуючи власним життям, з честю і гідністю виконує свій громадянський і військовий обов’язок. Ми всі низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, кому не судилося повернутися до рідних домівок. Вони тримають небо над нами й назавжди залишаться в наших серцях. Вічна їм пам’ять!

Пам’ятаємо! Слава Україні! Героям слава!