Українска хустина - оберіг!

«Українська хустка оберіг жіночої вроди»

Хустка – крила над батьківським краєм. Вона барви ввібрала у себе – усі. Зустрічайте це диво Вкраїни Гарну хустку – у всій її пишній красі. Кожна барва хустини – це життя українців; Це -червоне і чорне, це весіль барво грай! Розмаїту! Червону! Цю вічну й сучасну Оберіг наш родинний в нашім колі стрічай

«Хуста»- «хистка» від слова хистити, захищати. Вона захищає голову, плечі людини від холоду, спеки, дощу і вітру, заміняла спідницю і плащ. Хустка – це таємниця, у багатьох народів світу вона була символом покровительства жінки і її оберегом, захистом від зла.

Українська хустина, дівоча і жіноча прикраса, незмінна супутниця у житті прекрасної половини людства, оспівана у піснях, завжди була вагомим доповнюючим елементом жіночого народного одягу.

Найдавніші хустки вишивали або ткали шовком, сріблом та золотом. Спочатку хустки були білого кольору. Пізніше їх вишивали червоними, синіми, зеленими та жовтими нитками. Дуже рідко використовували чорні нитки.

Хустка – щоденний одяг. Тому можна простежити таку закономірність: у молодих головний убір зав’язували переважно під бороду, а в старих жінок – ззаду голови. У різних областях України жінки та дівчата пов’язують хустку по-різному: фатою, чалмою, під шию, під потилицю, шляпкою, короною, роблять ріжки, вузлик або чіпляють квітку.

Крім побутового, хустка в Україні має ще й обрядове значення. Народні обряди, пов’язані з хустиною, супроводжували дитину від самого народження

Сповивали новонароджене малятко в біленьку мережану льолю – хустинку, яку традиційно передавали від роду до роду, коли вперше в купелі плескалося немовля. Добрий час, добрий час,Ангелята при нас. Розстелили м’якеньку хустинку,Щоб заповити маленьку дитинку. А пам’ятаєте, яку ви пісеньку співали про хустинку?А як не пригадати народну гру: " У хустинку". Ця гра вам знайома з дитячого садка

У кожній родині, де підростала дівчина, скриня повинна була наповнюватись хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися перед гостями і сусідами. Я – не панна, я – господиня,У мене хусток повна скриня.

Коли син вирушав у далеку дорогу, мати зав’язувала хліб у білу хустину, щоб не забував батьківського порогу. Дай мені, мамо, хустку на щастя, Хай буде на згадку вона, Щоб не була поміж нами далека Навіть чужа сторона.

Коли до дівчини приходили свати, вона виявляла незгоду виходити заміж врученням гарбуза. Якщо парубок був до душі, то нареченому дарувала хустку.

Під час вінчання молодих людей їхні руки пов’язують хусткою. Не люди з’єднали, а з’єднав Бог навіки,На щастя, на долю, на довгий вік.

Свято весілля завершувалося покриттям голови нареченої хустиною. Свекруха, повиваючи голову невістки, говорить:Іди доню за милого,Візьми хустку гонорово,Іди у світ широкий,Візьми хустки у боки.

А ще у скрині кожної господині мала бути звичайна ситцева хустка. Нею не зав’язували ні голову, ні шию, а нею зав’язували миску зі святою вечерею і несли до хрещених.

Як би ми не любили своїх батьків, як би їх не шанували, але в житті приходить неминуча хвилина, коли ми прощаємось із дорогими нам людьми. Після смерті рідних, як знак жалоби, носять чорну хустку.

Багато скарбів наші бабусі ховали колись у скрині. А там знаходились:віночок – символ  віри, надії, любові,рушник – символ долі,хустка – берегиня вроди.

А може, і у вас є старенька бабусина хустка, яка зберігає тепло й затишок, але ви не знаєте, яким скарбом володієте…

Хустка у сучасній модіВона продовжує залишатися вживаним елементом і у сучасному вбранні.«Бабусину хустку» як головний елемент використовують у своїх колекціях сучасні дизайнери одягу.

Хочеться вірити , що від сьогодні хустка буде не лише модною деталлю на один день, а й предметом благоговіння перед одним із національних символів, оберегом. Не цурайтесь хустинок, дівчата. Що ж ви носите тільки шапки? На хустки Україна багата, І цвітуть ще на них бережки